Спецпроект

1941-44: Екскурсія виставкою "Голокост від куль"

Організатор виставки Патрік Дебуа: "В Європі знають про війну у Франції, але не знають про Україну. Не знають про війну і геноцид в Україні. Ми ігноруємо історію українців, історію партизанів... Моя мета - донести це всьому континентові".

Головний натхненник і організатор виставки "Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні 1941-44", французький католицький священик Патрік Дебуа проводить відеоекскурсію виставкою.

В Україні убивали не в газових камерах. ФОТОрепортаж

Нагадаємо, що виставку, привезену в Україну за сприяння Фонда Пінчука, кияни і гості столиці можуть побачити вживу: вона триватиме до 3 жовтня в Українському домі (Європейська площа).

Проект "Голокост від куль" базується на праці римсько-католицького священика з Франції отця Патріка Дебуа, котрий багато років поспіль займається архівними та археологічними дослідженнями, а також відеодокументуванням свідчень очевидців масових розстрілів в Україні.

Експозиція включає інформацію про історичні факти, відео-інтерв'ю, документи часів війни, фотографії віднайдених масових поховань та предмети, що засвідчують ті події: кулі, гільзи та ін.

Голокост очима французького священника

З метою максимального інформування, зацікавлення та залучення до діалогу українських школярів і студентів, під час виставки буде реалізовуватись освітня програма, створена Інститутом візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії та Українським центром вивчення історії Голокосту.

Виставка проходитиме в Українському домі (Київ, Хрещатик, 2) з 9 вересня по 3 жовтня 2011 р.
21-23 вересня - вихідні.

Графік роботи: понеділок - п'ятниця з 09:00 до 19:00; субота - неділя з 11:00 до 17:00.
Вхід вільний.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.