Спецпроект

НА КОНКУРСІ ІЗ ЗАБУДОВИ ДЕСЯТИННОЇ - СКАНДАЛ (оновлено о 16:15)

Лічильна комісія, яка рахує голоси учасників журі, котрі обирають переможця конкурсу на кращий проект музеєфікації Десятинної церкви, відмовляється оголошувати результати голосування.

Деякі члени журі на знак протесту готові покинути засідання, повідомив голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець, який присутній на голосуванні.

Всі члени журі, які були присутні вже проголосували, але лічильна коміся кілька годин відмовляється оголосити результут конкурсу.

Проекти забудови фундаменту Десятинної, представлені на конкурс (ФОТО)

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець, який присутній на голосуванні.

"Коли лічильна комісія порахувала голоси, виявилося, що підсумки голосування не влаштовують кількох членів журі, - сказав Бригинець. - Тому вони вже після голосування почали вимагати долучити голос ще одного члена журі, який не був присутній під час голосування. Проти цього категорично виступила інша частина членів журі. Голова журі Сергій Целовальник (головний архітектор Києва - ІП) намагається знайти компроміс між тими, хто хоче почути реальний результат голосування та тими, хто намагається змінити його, додавши один голос за відсутнього колегу".

Засідання конкурсної комісії досі триває. На 17.00 призначено брифінг для преси. 

Нагадаємо, що у березні 2011 року міністр культури Михайло Кулиняк запевнив, що на місці залишків фундаменту Десятинної церкви буде музей, а не церква.

Перед тим головний архітектор Києва Сергій Целовальник повідомив, що "над фундаментом Десятинної не буде побудовано нічого".

В листопаді 2010 року заступник міністра культури України Тімофій Кохан запевняв про протилежне: що указ про будівництво нової церкви підписав особисто Віктор Янукович, а головний архітектор Києва Сергій Целовальник обере найбільш відповідний проект із трьох замовлених.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.