IN MEMORIAM: Помер дисидент Степан Хмара

На 86 році життя помер український дисидент, політик та борець за незалежність Степан Хмара.

Про це сповістила дружина Степана Хмари Роксолана.

"Не хочу у це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все. Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю…", - написала Роксолана Хмара у соцмережах.

14 лютого 2024 року стало відомо, що Степан Хмара потребує коштів для лікування, зокрема на ліки та перебування у лікарні. Гроші вдалося зібрати й Хмара почав отримувати необхідне лікування.

Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин на Львівщині. Навчався на стоматологічному факультеті Львівського медичного інституту. У студентські роки Степан Хмара збирав заборонену літературу для самвидаву.

У 1980 році КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання за "українську націоналістичну діяльність". Степан Хмара відбував покарання на Уралі.

У 1987 році дисидент повернувся в Україну. У 1988 році став одним із керівників Української гельсінської спілки.

У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту.

У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

У 1992 році Хмара створив і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).

15 грудня 2001 року УКРП саморозпустилася і її члени перейшли в партію "Батьківщина". На парламентських виборах 26 березня 2006 року брав участь за списком альянсу "Український народний блок Костенка і Плюща".

Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів Лук'янівського СІЗО.

Більше про Степана Хмару дивіться у проєкті Історичної правди "Дисиденти".

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.