У Києві з’явилася вулиця імені дисидента Василя Овсієнка

Вулицю Білгородську у Солом’янському районі Києва перейменували на честь українського громадського діяча та дисидента Василя Овсієнка.

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці журналіст та історик Вахтанг Кіпіані.

"Гарна новина. У Києві відтепер є вулиця Василя Овсієнка. Найскромнішої і найпрацездатнішої людини з усіх, кого я знаю. Це була людина з тієї невеликої Стусової щопти, який віддав себе Україні, був тричі покараний за своє українство і гідність таборами, тюрмами і засланням. Це була людина найвищої проби. Щасливий, що з весни 1991 року мав можливість співпрацювати, а згодом і товаришувати з паном Василем", - написав Вахтанг Кіпіані.

Київська міська рада на засіданні 8 лютого дерусифікувала ще 10 міських об'єктів:

Солом'янський район: проспект Повітрофлотський – проспект Повітряних Сил; вулиця Білгородська – вулиця Василя Овсієнка.

Деснянський район: вулиця Миколи Матеюка – вулиця Василя Іваниса.

Святошинський район: вулиця Булгакова – вулиця Вахтанга Кікабідзе; бібліотека імені Олександра Блока – бібліотека імені Гната Юри.

Подільський район: провулок Яблочкова – провулок Компанійський; безіменному скверу на вулиці Боричів Тік, 17, 19, 21 присвоєно ім'я Ґолди Меїр.

Дарницький район: вулиця Чернігівська – вулиця Братів Чибінєєвих.

Печерський район: вулиця Павла Скоропадського – Бессарабський проїзд.

Шевченківський район: безіменному скверу на вулиці Жилянській присвоєно ім'я Лідії Гончаренко.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.