Польща та Ізраїль висловили протест через відкриття пам’ятника Шухевичу

Посли Польщі та Ізраїлю в Україні опротестували відкриття нового пам’ятника головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу в Івано-Франківську.

Лист із протестом до міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа опублікувало Twitter посольства Польщі в Україні - повідомляє The Бабель.

 

«Посол Польщі Бартош Ціхоцький і посол Ізраїлю Джоел Ліон написали листа міському голові Івано-Франківська, висловлюючи протест проти відкриття нового пам'ятника Роману Шухевичу.

Посли нагадують, що люди, які вижили після масових вбивств, у яких Шухевич відіграв вирішальну роль, досі живуть в Україні, Польщі та Ізраїлі», — йдеться в повідомленні.

Мова йде про відкриття пам'ятника, яке відбулося на День Героїв 23 травня в Івано-Франківську.

 
Фото: kurs.if.ua

«Цим листом ми висловлюємо протест у зв’язку з вашим рішенням і хочемо нагадати дітям Івано-Франківська, їхнім батьками, бабусям та дідусям, що Роман Шухевич несе особисту відповідальність за те, що забрав життя тисяч їм подібних — кулями, пожежами, зґвалтуваннями, тортурами та іншими звірячими методами — лише тому, що вони молилися Богу польською чи івритом», — йдеться в листі послів.

Водночас, це звернення дипломатів прокоментував на своїй сторінці у Facebook голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович:

«Між Польщею та Ізраїлем тривають жорсткі дискусії про минуле. Але в Україні посли обох країн, ніби, знайшли спільну мову. Хоча правильніше буде сказати «общій язик», і звісно, він «русскій».

Листа до мера Івано-Франківська написано англійською, але суть його - російська. Адже зміст – повторення тез російської пропаганди проти українського визвольного руху.» - написав Голова УІНП.

Довідково. Роман Шухевич (1907–1950) народився у Львові в родині українських інтелігентів. У дитинстві й юнацтві Роман активно займався спортом. Був членом Пласту, переможцем багатьох спортивних змагань. Громадську діяльність поєднував із навчанням, навчався в трьох вищих закладах, в.т.ч. консерваторії.

1923 року Роман вступив в УВО, а 1929-го – в ОУН. Протягом 1930–1934 років очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН, яка здійснила кілька гучних бойових актів. Заарештовувася польською поліцією. Після ув’язнення зміг проявити себе як бізнесмен, мав рекламну фірму.

1939 року став на захист Карпатської України. 30 червня 1941-го на чолі “Нахтігалю” ввійшов до Львова. Став заступником міністра військових справ у новоствореному Уряді.

У грудні 1943 року він став Головним командиром УПА. У липні 1944 року очолив Генеральний секретаріат УГВР.

5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова в останньому бою генерал-хорунжий Роман Шухевич загинув.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.