Повернення до проспекту Ватутіна не буде – секретар Київради

Мер Києва Віталій Кличко підписав рішення Київради про перейменування проспекту Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича до ухвали Окружного адміністративного суду Києва про заборону подавати документ на підпис мерові.

Про це повідомив секретар Київської міської ради Володимир Прокопів у коментарі газеті "Сегодня" 13 червня. З документом можна ознайомитися на сайті міської ради Києва.  

"На даний момент рішення про перейменування проспекту Ватутіна в проспект Романа Шухевича вже підписано мером Києва. Те, що є рішення суду заборонити публікувати це рішення, у нас є управління правового забезпечення, яке буде відстоювати позицію Київради в цьому питанні", – сказав Володимир Прокопів і додав:

"Самого позову я ще не бачив. Наші юристи займаються цим питанням. Я подивлюся позов, оскільки це ще не остаточне рішення суду, а лише рішення про забезпечення цього позову. Ми його вивчимо і озвучимо свою офіційну позицію з цього питання. Але я не думаю, що це велика проблема. Повернення до колишньої назви проспекту не буде. це можливо тільки за рішенням Київради".

Нагадаємо, 13 червня окружний адміністративний суд Києва заборонив Київській міській раді подавати на підпис меру й публікувати рішення про перейменування проспекту Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича до ухвалення рішення у справі позову до Київради. Позов подали дві громадські організації: "Антифашистська правозахисна ліга" та "Єврейська правозахисна група".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.