Спецпроект

Помер "бухгалтер" концтабору Аушвіц

Колишній унтер-шарфюрер СС Оскар Гренінг, якого називають "бухгалтером Аушвіца", помер 9 березня в віці 96 років.

Він працював бухгалтером в концтаборі Аушвіц на теренах окупованої нацистами Польщі, повідомляє The Guardian.

До його обов’язків входило сортування й підрахунок грошей, відібраних у живих в’язнів та загиблих, і відправка їх до вищого керівництва в Берлін. Кілька разів Гренінг брав участь в реєстрації новоприбулих в’язнів.

Фото: Axel Heimken/EPA

У липні 2015 році Гренінга визнали винним у співучасті у вбивствах 300 тис. осіб у таборі й засудили до чотирьох років в’язниці.

Конституційний суд Німеччини в кінці грудня ухвалив, що він повинен відбути покарання до кінця, попри те, що оборонці заявляли, ніби ув’язнення в такому поважному віці порушує Гренінгове "право на життя".

Судовий лікар визнав, що той здатен відбувати покарання за умови, що йому надаватимуть відповідну медичну допомогу й догляд.

Оскар Гренінг під час служби в СС. Фото: Museum Auschwitz-Birkenau/AP

Проте Гренінг так і не потрапив за ґрати. На момент його смерті формальне "прохання про помилування" від січня 2018 року залишалося без відповіді.

На суді Гренінг визнав "моральну провину", але сказав, що визначення юридичної провини залишає на розгляд суду. Він зізнався, що йому "дуже шкода" за свої вчинки.

"Ніхто не повинен був мати причетність до Аушвіца. Я це знаю. Я щиро жалкую, що не дійшов до цього усвідомлення раніше та більш послідовно", — сказав Гренінг.

Протягом 1940—1945 років у концтаборі Аушвіц загинув 1 мільйон євреїв. Проте з-поміж 6500 есесівців, що вижили у Другій світовій війні, кримінальну відповідальність понесло менше 50.

Нагадаємо, у 2016 році Федеральний суд Німеччини відхилив апеляцію Оскара Гренінга.

Дивіться також:

Звільнення Аушвіца: український рахунок

Легендарна втеча з Аушвіцa. Історія Євгена Бендери

Подорож в Аушвіц. Екскурсія збереженим табором смерті. ФОТО

Перші хвилини звільнення концтабору Аушвіц

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.