МЗС Німеччини уперше визнало, що покаяння за воєнні злочини проти українців не є достатнім

Глава МЗС Німеччини Анналена Бербок визнала, що покаяння за воєнні злочини проти українців не достатньо присутнє у німецькій історичній свідомості.

Як повідомляє "Європейська правда", про це Бербок заявила у відеозверненні до конференції глав закордонних місій України, яка відбувалась 21-22 грудня в Гуті.

 

"Наступного місяця Німеччина та Україна відзначатимуть 30-річчя дипломатичних відносин. Три десятиліття тому мало хто міг уявити, наскільки переплетеними будуть наші країни сьогодні – від особистих контактів до торгівлі та інвестицій.

Водночас я знаю, що нашу дружбу не можна сприймати як належне. Під час Другої світової війни німці скоїли жахливі злочини проти українців. Ці злочини не так присутні в німецькій історичній свідомості, як мали б бути", - заявила Анналена Бербок.

Вона запропонувала зробити наступного року річницю встановлення дипломатичних відносин між країною відправною точкою для подальшого поглиблення двосторонніх контактів та зближення України і ЄС.

"Я бачу величезний потенціал для більшої співпраці у галузі зеленої енергії. Я хотіла би рухатися вперед звертаючись до нашої спільної історії", - сказала глава німецького МЗС.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.