Чиновники зірвали показ фільму "Катинь" у Санкт-Петербурзі

Санкт-Петербурзьке відділення науково-інформаційного центру "Меморіал" (РФ) відмовилося від анонсованого показу художнього фільму Анджея Вайди "Катинь".

Про це повідомляє Російська служба ВВС.

Причиною такого рішення став електронний лист на адресу "Меморіалу" за підписом керівника управління міністерства культури Росії в Північно-Західному федеральному окрузі Сєрґєя Булавского.

У листі чиновника "доводиться до відома", що федеральне законодавство забороняє показ фільму на території РФ без прокатного посвідчення.

Далі йдеться про можливе притягнення до відповідальності тих, хто цей закон порушить.

За словами представників "Меморіалу", вони "прислухаються до попередження", незважаючи на те, що мають дозвіл на некомерційний показ від режисера фільму, а також те, що картина є фестивальною, тобто наявність посвідчення для її показу - не обов'язкова.

Нагадаємо, в листопаді 2015 року мін'юст РФ визнав науково-інформаційний центр "Меморіал" "іноземним агентом".

Тоді ж міністерство юстиції РФ звинуватило один із підрозділів "Меморіалу" в тому, що його діяльність "підриває основи конституційного ладу РФ".

Фільм "Катинь" польського режисера Вайди був знятий в 2007 році на основі повісті Анджея Мулярчика "Post Mortem - Катинська повість" і з використанням щоденників польських офіцерів. Він розповідає про розстріл польських військовополонених, в'язнів Козельського табору, смоленським управлінням НКВД (Народного комісаріату внутрішніх справ) СРСР навесні 1940 року в Катинському лісі.

У Росії картина неодноразово демонструвалася в різних кінотеатрах. В Петербурзі стрічку планувалося показати в рамках програми польського кіно, представити його мав керівник програм Польського інституту в Санкт-Петербурзі Юрій Шуйський.

Восени 1939 року радянські війська, що вступили на територію Польщі, за наказом Сталіна вивезли в СРСР польських офіцерів та представників інтелігенції - загалом понад 20 тисяч чоловік. Переважну більшість із них співробітники НКВД розстріляли у Катинських лісах під Смоленськом та інших регіонах СРСР, в тому числі й на території України.

В радянські часи вважалося, що розстріли польських громадян здійснили нацисти. У листопаді 2010 року Держдума РФ визнала, що катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників.

Онук Сталіна Євген Джугашвілі подав позов, у якому просив стягнути з депутатів РФ, які голосували за прийняття заяви про Катинь, 100 млн рублів у якості компенсації.

У січні 2011 року Верховний Суд РФ визнав законним засекречення документів Катинської справи.

У грудні 2012 року ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинської трагедії, про що просили родичі загиблих.

У квітні 2012 року Європейський суд з прав людини визнав військовим злочином розстріли спецслужбами СРСР польських громадян у 1940 році.

У березні 2014 року учасники сепаратистського мітингу під консульством Польщі в Одесі звинуватили у Катинських розстрілах Організацію українських націоналістів (бандерівців).

Все за темою "КАТИНЬ"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.