Спецпроект

У Харкові представили нове видання книги "Старобільське відлуння Катинської трагедії"

У Харкові пройшла презентація доповненого новими фактами видання книги українських письменників-істориків Валерія Снєгірьова і Володимира Агафонова «Старобільське відлуння Катинської трагедії".

Презентацію кореспондентові Укрінформу прокоментував один з авторів, член Національної Спілки письменників України Валерій Снєгірьов.

 

"З дня Катинської трагедії минуло 80 років, і за цей час було чимало спроб оцінити трагічні події 1939-1941 років. Перше видання нашої книги вийшло друком у Луганську в 2000-му році, і це було перше в історіографії України дослідження перебування поляків у Старобільському таборі для військовополонених на Луганщині та їх розстрілу в Харкові.

Ми дослідили десятки архівів і сотні свідчень очевидців, щоб пояснити, чому загинули багато тисяч польських офіцерів – непотрібних свідків порушення радянським керівництвом норм міжнародного права і зради стосовно польських офіцерів, які сприйняли СРСР як союзника в боротьбі зі спільним ворогом – фашистською Німеччиною. І чому при цьому їх звинуватили в державному злочині", - сказав Снєгірьов.

За його словами, в доповненому виданні опубліковані фотографії з місця події й уточнені списки тисяч поляків, які загинули під час масових розстрілів за наказом НКВД.

"Йдеться також про паралелі, які виникають при аналізі нинішньої політики Росії", - зазначив Снєгірьов.

"Росія ось уже сім років веде неоголошену війну проти України в традиціях більшовицького режиму, який з 1917 року почав нав'язувати сусідам "братську любов" та анексувати чужі території. При цьому нинішня влада РФ звинувачує національно-визвольний рух в Україні в пособництві фашизму, "забуваючи" про власне військове співробітництво з Німеччиною, яке мало місце свого часу", - додав Снєгірьов.

За його словами, ще в 1990 році Генеральна прокуратура Росії підтвердила факт ухвалення в 1940 році смертних вироків стосовно більш як 14 тисяч польських військовополонених: "Тільки в Катині розстріляно більш як 4 тисячі, стільки ж – у Харкові, решта – в інших таборах і тюрмах" .


Як сказала кореспондентові Укрінформу віцеконсул Генерального консульства Республіки Польща в Харкові Барбара Качмарчик, яка була присутня на презентації, відображення в книзі "Старобільське відлуння Катинської трагедії" подій, що мали місце на території СРСР – це виклик для вчених, оскільки багато сторінок історії тоталітарного режиму ще не розкриті.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.