Добкіну нагадали, як "регіонал" прославляв нацистського колаборанта

У 2010 році депутат Харківської обласної ради від Партії регіонів Ігор Массалов брав участь у відкритті кіоту (пам'ятного знаку) Борису Штейфону - білогвардійському генералу, який під час Другої світової війни очолював "Російський охоронний корпус" у складі армії Третього рейху.

Про це пише блогер "Кореспонденту" Ігор Черняхівський.

"Це подія, що відбулася в храмі Священномученика Олександра (Московський патріархат), набуває нового змісту у зв'язку з розгортанням Партією регіонів спекуляцій на тему "фашистів" і "прославляння їхніх пособників", - зауважує блогер.

Депутат-"регіонал" Ігор Массалов (під червоною цяткою) на відкритті кіоту генералу Штейфону. Фото: ru.wikipedia.org

За твердженням блогера, Массалов не був виключений з партії після участі в такому заході.

"Тим смішніше виглядають сьогоднішні потуги харківських "регіоналів", які, прагнучи відволікти людей від провальної економічної політики уряду, розкручують тему "фашизму" опозиції", пише Черняхівський.

Як відомо, цього тижня голова Харківської ОДА Михайло Добкін у своєму твіттері, коментуючи відкриття у Харкові пам'ятної дошки мовознавцю Юрію Шевельову, назвав науковця "фашистським пособником".

Варто зауважити, що пост про харківських регіоналів - єдиний запис у блозі Черняхівського.

Борис Штейфон - офіцер і командуючий частинами Добровольчої армії Денікіна у 1918-20 рр, керівник білогвардійського підпілля у Харкові, яке здійнювало терористичні акти у відповідь на більшовицький "червоний терор".

 Генерал Штейфон у німецькій формі

У 1941-45 роках Штейфон був начальником штаба і командиром Російського охоронного корпусу, сформованого у складі Вермахту після окупації нацистами Югославії.

З 1944 р. Російський корпус входив до складу Російської визвольної армії (РОА) генерала Власова. Підрозділ Штейфона воював проти югославських партизанів , а пізніше - проти Червоної армії.

Нагадаємо, у 2011 році партія "ВО "Свобода" хотіла перейменувати вулицю у львівському селі на честь батальйону "Нахтіґаль" - колабораціоністського підрозділу у складі Вермахту.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.