"В історії фотографії нашої країни у нас немає фотографій голоду в Україні 1930-х років, коли загинуло кілька мільйонів людей, а трупи лежали просто на вулицях. У нас немає фотографій війни, бо журналістам заборонялось показувати картини скорботи, що загрожують моральному духу радянського народу; у нас немає не-“полірованих” фотографій підприємств, немає зображень вуличних подій, крім демонстрацій. Вся історія фотографії “вкрита пилом” - Борис Михайлов.

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

Легенда української рок-музики, актор, учасник гурту "Мертвий півень" про львівське дитинство, юнацьких кумирів, чикагські заробітки та переїзд до Харкова.

Я часто думаю: чи могли б ми тоді добитися більшого, як би діяли інакше? Я не знаю відповіді на це непросте питання. Історія не терпить умовного способу. Мені видається, що українське суспільство було не готовим до того, щоб провести процес декомунізації, усунути від влади тих, хто брав участь у репресіях проти інакодумців, замінити номенклатуру. Не було критичної маси людей, які могли б усе це здійснити, – суспільство було дуже ослаблене масовими репресіями, що не припинялися протягом сімдесяти років.

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.