Для правильного розуміння ролі України та українців у Другій світовій війні, на чому зараз багато спекулює Кремль, та й радянського періоду історії України взагалі, на мій погляд, найкраще підходить формула, яку запопонував український правник і політолог, колишній редактор радіостанції УПА "Самостійна Україна", Богдан Галайчук в 1953 році: Україна - це нація поневолена, але державна.

Ми могли б занурюватися у причини створення Дивізії, особистісний вибір пана Гуньки, можливу альтернативу, окупаційне життя в Галичині тощо, але про це є вже написано багато статей, книг, відзнято фільмів... Але сам факт, що ціла низка шанованих, як і далеко нешанованих мною людей захотіла зробити із простого галицького юнака, чи не другого Айхманана спонукає задуматися, чи все гаразд із людьми?

Етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

27 вересня 2023 року ми взнали, що перестало битися серце одного з якщо не найвпливовіших, то точно найпопулярніших істориків Криму – Олекси Гайворонського. А ще – справжнього патріота України і друга кримськотатарського народу. З його смертю історична наука, а понад то політика кримсько-українського порозуміння зазнали непоправної втрати. Однак хочу вірити, що залишений ним інтелектуальний спадок не буде змарнований.

Історія з стареньким дивізійником Ярославом Гунькою і канадським парламентом показала ще раз, не лише те, як багато в світі українофобів і яке сильне з них лоббі, але й те, як багато серед українців тих, які не знають своєї історії і ладні йти на поводу будь-якої адженди, будь чиїх інтересів, лише не своїх національних.

Моя подружка Свєтка виходила заміж серед лютої київської зими 1987 року. Збиралася я на це зимове Свєткине весілля, як Руаль Амундсен на Південний полюс. Бо, забігаючи наперед, скажу, що того дня в Києві було побито рекорд найхолоднішого дня для тієї дати. Стовпчики термометрів опустилися відчутно нижче 30-ти градусів морозу. Я була одягнена буквально, як капуста.

У 1910 році молода українська анархістка, студентка паризького факультету медицини Тетяна Раш(ч)евська повісилася у своїй студентській кімнаті на вулиці Port Royal. Начебто від надмірної любові. 23-річну дівчину поховали у кутку кладовища Монпарнас. Дівчина зустрічалася з румунським лікарем, а той дружив із скульптором на прізвище Бранкузі. Бранкузі на той момент всього лише один з багатьох учнів Родена. За 200 франків він продає свою скульптуру "Поцілунок" для надгробної стели померлої Тетяни.

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує. Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

Чисельність населення «матері міст руських» давно цікавила як вчених, так і аматорів історії. Як відомо, у давньоруську добу влада не проводила переписів і навряд чи вела податкову документацію. Опосередковані відомості наративних (оповідних) письмових джерел допомогти не можуть – з них лише видно, що Київ був багатолюдним (як для середньовіччя) містом.

Мабуть, усі чули про Російський добровольчий корпус і Легион Свобода России, які навесні — влітку цього року нашуміли зухвалими операціями на російській території. Ці формування з етнічних росіян виникли в складі Збройних сил України та пліч-о-пліч із ЗСУ брали участь у відбитті російської агресії проти України. Під час Другої світової війни російський національний відділ намагалися організувати і в Українській повстанській армії.

Про Голодомор як "голод" і "голодовку" я вперше почув в Узині в середині 80-х років із розповідей баби Юлі Шемберко (Лісниченко). Тоді це була чи не основна тема розмов і спогадів на сімейних зборах і навіть на застіллях. Як по хатах у людей шукали і відбирали зерно. Як садили в тюрму за законом про "три колоски". Як у родині Лісниченків спершу харчувалися горобцями, а коли всіх пташок половили - лободою. Як сусіди їли своїх дітей, але один хлопчик зміг утекти від голодного батька з ножем.

Початок березня 2022. Одне з небагатьох фото зі станції Зачатівка Волноваського району, стою на позиції за РПК у касці командира взводу, який загинув днем перед тим. Силам 503-го батальйону та нашої роти 140-го окремого батальйону морської піхоти вдалося тиждень у абсолютній меншості стримувати наступ 3-4 бтгрів окупантів, які пройшли кілька сіл на північ від Маріуполя і намірялися захопити Волноваху та решту Донеччини і Запорізької області.

7 вересня 1891 року Іван Пилипів та Василь Єлиняк з Небилова на Станіславщині (тепер – Івано-Франківська обл.) прибули до Канади і таким чином стали першими офіційно встановленими українцями в Країні кленового листка.

Події роману, який я так і не встиг дописати через початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну, відбуваються в Америці 1863 року. Головний герой, українець, проходить певний шлях від Вірджинії до Міссурі, дорогою зустрічаючи диваків, солдатів, дезертирів, біглих рабів та інших мешканців, що населяли тоді континент від Аппалачів до фронтиру. Ця історія мала стати книжкою ще рік тому, ну а я мав здійснити свою мрію: проїхати шляхом мого героя від Фронт-Роял, Вірджинія до Озарк, Міссурі. Однак щось пішло не так. А, стривайте… Росія вирішила вкотре знищити державність України!

Я пам'ятаю ще з університетських часів, лекцій з метеорології, що тумани майже не поєднуються із вітром. Для цих метеоявищ потрібні різні синоптичні ситуації. Проте все ж бувають винятки. І ось на такий виняток ми дивилися просто перед собою, у вікно автомобіля. Бо туман не просто висів чи сидів навколо, він якимись океанічними хвилями-хвостами здіймався-опускався і бив у наше лобове скло. Синоптик став свідком метеорологічного феномену.

Тетяна Балабушевич була відомою на Батьківщині й поза нею дослідницею історії України та Європи, економічної історії України XVI–XVIII ст., історичної географії та картографії, наукової бібліографії історії. Вона опрацьовувала проблеми аграрної історії, поділу праці та закордонних торговельних зв’язків різних українських теренів, території та кордонів запорозьких земель і правобережних козацьких полків, історії обігу й лічби монет, руху цін в Україні. Вона працювала і над систематизацією довідкової та енциклопедичної літератури. До бібліотеки НаУКМА надійшла свого часу як дарунок її книгозбірня у 763 назви

Цей фільм лягає в душу як дощ в суху землю, перш за все тому що він говорить прості і правильні речі - як і годиться масовому кіно. Це наша земля, ми тут ґазди, ми хочемо жити тут, вільні. Хлопці чекають, треба лише зброю купити. Вони зайди і не буде їм покою на нашій землі - і таке інше, все, що люди зараз відчувають і думають, все, що хочуть чути. Нарешті наше кіно озвучує і розігрує наші думки.

Дві кімнати в старій п'ятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут Василь Кук жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада. Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Великий, лютий і незграбний – нам здається, що схожість Росії з диким ведмедем є очевидною. Принаймні коли йдеться про Росію путінську, Радянський союз або ж Російську імперію. Але насправді асоціація ця виникла майже випадково. Завдяки посланцю імператора Священної Римської імперії Зигмунду Герберштайну - одному з перших європейців, який не лише відвідав Московію, а й оприлюднив звіт про свою мандрівку для загального ознайомлення.