Як в Канаді вибачалися перед Андрієм Мельником

Даремно Канада і Польща навипередки почали відмежовуватися від 98-річного ветерана національно-визвольних змагань Ярослава Гунька. Особливо Канада, яка вже переживала аналогічну ситуацію у 1957 році, коли також довелося вибачатися, але перед українцями.

 
Андрій Мельник

Даремно Канада і Польща навипередки почали відмежовуватися від 98-річного ветерана національно-визвольних змагань Ярослава Гунька.

Особливо Канада, яка вже переживала аналогічну ситуацію у 1957 році, коли також довелося вибачатися, але перед українцями.

У 1957 році українці Канади запросили Андрія Мельника, який на той час проживав у Європі, взяти участь в урочистих заходах з нагоди 25-літнього ювілею Українського національного об'єднання (УНО) Канади – громадської організації, що з'явилася за океаном після Першої світової війни і об'єднувала у своїх лавах не тільки ветеранів визвольних змагань, а й тисячі українців, які у пошуках кращої долі змушені були покинути рідну землю.

Запрошуючи на свій ювілей Андрія Мельника, УНО Канади таким чином підвищувало статус своїх урочистих заходів, оскільки полковник вважався одним із беззаперечних лідерів українців у вільному світі. До того ж свого часу Канаду відвідував перший Голова ОУН Євген Коновалець, а тому приїзд Мельника сприймався як демонстрація тяглості визвольних змагань українського народу за свою державність.

Оргкомітет підготував відповідну програму, яка передбачала грандіозний музичний фестиваль, бенкет з Андрієм Мельником в одному із престижних готелів Торонта, а також зустріч із міським головою та чисельні зустрічі з українцями Канади.

 
Афіша до перебування Андрія Мельника в Канаді з нагоди 25-річчя Українського національного об'єднання
novynarnia.com

І ось напередодні приїзду Мельника на американський континент єврейська газета Вінніпегу "Джуїш пост" публікує статтю Мельвіна Фенсона, в якій Андрія Мельника і ОУН звинувачено у "єврейських погромах" у Львові в 1941 році під час німецької окупації та в "мордуванні поляків".

Щобільше, після галасливих звинувачень, не підтверджених жодними фактами, Фенсон вимагав від уряду Канади заборонити приїзд Мельника до Вінніпегу.

Статтю швидко передрукували інші газети, що вказувало на заздалегідь сплановану антиукраїнську акцію.

Цікаво, що при цьому Фенсон звернувся до української газети "Новий шлях" з проханням надати фото Андрія Мельника для своєї статті й запевняв, що публікація тільки розповість про приїзд Мельника до Канади. Нічого не підозрюючи, "Новий шлях" фотографію надав.

Після оприлюднення статті про Андрія Мельника у "Джуїш пост" Канадою прокотилася хвиля обурення. Практично всі українські газети, громадські й ветеранські організації вважали за необхідне спростувати брехню про Мельника та вимагали офіційного вибачення.

Найвищий репрезентаційний орган канадських українців – Комітет українців Канади – видав спеціальний "Комунікат", у якому атака на Андрія Мельника розцінювалася як "намагання зганьбити державницьку традицію українського народу, що для кожного українця є найбільшою святістю".

З офіційним роз'ясненням виступили колишні в'язні німецьких концентраційних таборів, об'єднані в Комітеті політичних в'язнів нацистського режиму. Зокрема в їхній заяві, яку опублікували українські газети і яка була надіслана до всіх єврейських видань, зазначалося:

"На підставі стверджених документів інформуємо Вас, що загальновідомий полковник Андрій Мельник, який саме приїжджає на відвідини до Канади, був колись політичним в'язнем нацистського режиму. Як полковник Української національної армії в Першій світовій війні він боровся проти большевицьких військ. З вибухом німецько-большевицької війни нацисти конфінували його в Берліні, а пізніше арештували і запроторили в нацистський концентраційний табір Заксенхаузен коло Берліна, де перебували в ув'язненні багато чільних французьких, польських, українських та інших політичних провідників. Ввиду цих фактів, вістка, подана газетою "Джуїш пост", про погроми полк. Андрія Мельника над євреями і поляками є неправдива".

Оскільки так звана справа "погромів" набирала дедалі більшого розголосу, консолідувалися українські ветеранські організації, які створили "Координаційний комітет порозуміння колишніх вояків Українських армій", від імені якого поширили у ЗМІ власну резолюцію:

"1. Стаття пана Фенсона не тільки що заповідає фальшиві факти про полк. Андрія Мельника, але виявляє недвозначні тенденції очорнити українську визвольну боротьбу погромами, а український нарід заплямовує жадобою єврейської крові, кажучи, що "треба було більше погромів, щоб українці були щасливі";

2. Фенсон ображує цією статтею не стільки високого старшину Української Армії, полковника Андрія Мельника, але і зневажає все українське вояцтво, що боролося з ворогами лише на фронті і ніколи не бачило ворогів у цивільному населенні".

Виступи українських ветеранів знайшли відгук у середовищі канадських вояків, в тому числі в Канадському легіоні, в якому воювало чимало українців.

Публічні заяви і виступи української об'єднаної громади зробили свою справу. Дедалі більше громадян Канади починали усвідомлювати, що публікація про Андрія Мельника у "Джуїш пост" має наклепницький характер і вбиває клин у добросусідські відносини між українцями, поляками та євреями як громадянами Канади.

Під тиском суспільної думки Мельвін Фенсон був змушений надрукувати вибачення: "Перепрошую полк. Андрія Мельника, провідника Організації Українських Націоналістів, за твердження, що вмішали його у погром у Львові 2 і 3 липня 1941 року. Твердження були зроблені в добрій вірі на підставі інформації, що видавалася нам обоснована, але як тепер показалося, безпідставна. Перепрошую за всяке замішання, яке ми вчинили".

Після цього з'явилася велика й позитивна стаття Фенсона про Андрія Мельника, яка завершувалася такими рядками: "Джуїш пост" – як часопис і автор цієї статті особисто, – завжди відносяться з найбільшою прихильністю до канадських українців і до державницьких аспірацій українського народу".

Але на цьому історія не завершилася. Прибувши 16 травня 1957 року до Торонто, Андрій Мельник мав намір зустрітися з його мером паном Натаном Філіпсом. Той за національністю був євреєм. На тлі скандалу із "Джуїш пост" Андрія Мельника почали вмовляти не відвідувати міську управу й не зустрічатися з мером Торонта. Однак Мельник наполіг на візиті.

 
Андрій Мельник отримує грамоту почесного члена Української стрілецької громади. Торонто, 1957 рік
novynarnia.com

Натан Фліпс прийняв полковника на найвищому рівні, вручив подарунки, а на початку розмови заявив: він хоч і єврей, але не солідаризується із "Джуїш пост", та висловив жаль з приводу наклепницьких публікацій.

В цілому перебування Андрія Мельника у Канаді було тріумфальним. Його радісно вітали десятки тисяч українців, куди б він не приїжджав. Усюди журналісти мали можливість з ним спілкуватися на прес-конференціях. Полковник виступав на канадському радіо.

На великому ювілейному бенкеті, який відбувся 18 травня 1957 року в Торонто, Андрія Мельника вітали федеральний міністр Пол Мартін, сенатор Крол, а також вище керівництво штату Онтаріо.

Більше ніщо і ніхто не засмучували голову ОУН у цій подорожі, де він почувався щасливим.

P.S. Ярославу Гуньку - респект. Він бив москалів, знищував одвічного ворога України і українців.

Усі документи цієї справи опубліковані у книзі: Непогасний огонь віри: зб. на пошану полковника Андрія Мельника, Голови Проводу Українських Націоналістів. – Париж : Націоналістичне вид-во в Европі, 1974

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.