Спецпроект

Тімоті Снайдер: Росія використовує голод як зброю

Озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації. І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Публікуємо звернення до зібрання Київського Безпекового Форуму професора Єльського університету Тімоті Снайдера з нагоди 90-тої річниці Голодомору-геноциду

Ваші Блаженства, Високоповажності, друзі!

Я вдячний і маю за честь, що мене запросили розповісти про значення Голодомору.

Для мене дуже важливо, аби ми пам'ятали жертв Голодомору як особистостей. Як дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були обірвані на початку або в середині їхнього шляху, передчасно. І кожен із них мав власні цілі, власні життєві траєкторії, про які ми ніколи не дізнаємося.

І, ясна річ, важливо пам'ятати про Голодомор як акт, спрямований проти України, проти української культури, проти традиційного українського способу життя, значною мірою знищеного.

Ми повинні пам'ятати про безжальність кроків, безжальність політики, спрямованої проти людей, які жили в Радянській Україні. Заборона селянам просити милостиню в містах, заборона жителям Радянської України виїжджати в інші радянські республіки. Вилучення худоби, вилучення зерна, чорні списки. Заходи, що свідомо призвели до смерті мільйонів людей, які не повинні були померти.

Питання Голодомору важливе ще й тому, що він стояв біля витоків певної типу системи.

Він стояв біля витоків сталінської системи. Голодомор, вбивство голодом мільйонів людей в Радянській Україні - це перша і основна брехня сталінізму, брехня про те, що це було необхідно для якогось більшого блага. І ця брехня стає основою для того, аби брехня стала політикою як такою. Вона стає основою погляду, що страждання одних повинні були якимось чином стати добром для всіх, а отже - що будь-яке страждання може бути якимось чином виправдане. Що окрема людина не має значення, незалежно від того, скільки цих людей, тому що ми впевнені в майбутньому.

Як це пов'язано з подіями сьогодення?

Як події 1930-х років допомагають нам зрозуміти війну 2020-х?

Гадаю, у кількох аспектах. По-перше, озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Знову ж таки, озираючись назад, це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації.

І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Руйнування дамби в Новій Каховці, мінування території України завбільшки з інші європейські країни, навмисне знищення портів, кораблів, зерносховищ, - все це для того, щоб чинити тиск на українців.

Але оскільки Україна є експортером продовольства по всьому світу, є й інший аспект.

Президент Путін намагається продемонструвати свій контроль над Україною, і тому оголошує лідерам країн Африки та Азії, що тепер він є господарем продовольства. Що він тепер має владу над голодом. Що він буде вирішувати, кому жити, а кому помирати. Що, звичайно, є дуже прямим відлунням 1930-х років і політики Сталіна.

Ще один зв'язок полягає в тому, що так само, як радянська політика ґрунтувалася на впевненості в майбутньому, політика Путіна ґрунтується на впевненості в минулому. Він упевнений, що України не було, немає і бути не може, а тому все, що робиться проти українців, має бути виправдане. Так само, як Сталін і сталіністи були впевнені, що є одне певне майбутнє, єдиний певний комунізм, певний Радянський Союз, і тому все, що робилося в Україні, так чи інакше було виправдано.

Гадаю, що всі ці події пов'язані між собою.

Але, звісно, пам'ять виходить за межі політики. Пам'ять займає своє особливе місце. І я дуже радий, що можу розділити цей момент із вами.

Теми

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.