Дарувальник добра. Леонідові Фінбергу - 75!

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

 

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

- Про Довженка у мене вже є книжка, - сумно кажу я, розуміючи, що дізнавшись про це, іншої видавець мені не замовить.

- Та знаю я вашу книжку! - вигукує Леонід і слідом за тим навіть промовляє про той витвір якісь похвальні слова. - Тільки ж коли те було? Пишіть нову. Нову, без повторів…Напишете?

- Напишу! Тільки…

- Ніяких тільки. У серії "Постаті культури"… Довженко - постать? Ще й яка!

Так воно й є: серія ця книжкова - ще й яка! І Дух, і Літера, й Імена! Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Георгій Якутович… Чи, скажімо, художники-авангардисти у викладі Дмитра Горбачов ("Лицарі голодного Ренесансу")… Та багато імен, деякі з них одкриваються заново, навіть такі дражливі, як Олександр Корнійчук, постать якого Андрій Пучков розглядав і в мікроскоп, і в телескоп, і просто через призму літературної гри…

Тут Леонід пригадає ще одну книжку і тут же запитує: "Бачили, читали?". Й дізнавшись, що ніц, не читав-не бачив, Фінберг прошкує в глибини видавничих приміщень і повертається, любовно притискаючи до грудей книженцію: "Ось вам, дарую!". Таких походів углиб, зазвичай, п'ять-шість-сім, у підсумку ви виходите нав'ючений книжками і викликаєте таксі: самоходом таку вагу до домівки не донести…

Це питома риса самої природи людини, на ймення Леонід Фінберг. Він любить Слово, вербально фіксовану Мудрість, і так само любить нею обдаровувати людей. Під його орудою (незрідка разом з Костем Сіговим) побачили світ сотні і сотні книжок - і все це аж ніяк не розважальна література (теж потрібна штука, але інший сегмент культури), а філософські, при тім високої літературної проби, тексти, есеї, мистецтвознавчі у тім числі…

Окрема сторінка діяльності сьогоднішнього ювіляра - збирання колекцій. І власних, і порятунок тих, що втратили свого поводиря. Скажімо, після смерті Богдана Жолдака чого тільки не лишилося… До прикладу, колекція фотоапаратів… З таких колекцій потому музеї народжуються, в них постануть заново предмети, тексти, які несли і несуть у собі епоху.

Кілька літ тому Леонід Фінберг написав такі рядки, адресовані песимістам, тим, хто вважає, що в Україні замало позитивних змін. Ні, змін багато.

"Фантастичні зміни відбулися, - писав Фінберг, - і в сфері, до якої я маю відношення та яку краще знаю – книжковому ринку країни. Маємо абсолютно нову філософську бібліотеку, яку очолює "Словник неперекладностей" - світовий інтелектуальний бестселер, що вийшов українською за редакцією Костянтина Сігова та Андрія Васильченка.

Маємо нову історичну бібліотеку, яка представляє світову та вітчизняну історію альтернативно радянській та російській брехні, якими годували покоління наших дідів, батьків та й нас довгий час.

Читаємо книги Наталі Яковенко, Ярослава Грицака ,Тамари Вронської, Сергія Плохія, Тімоті Снайдера, Девіда Саттера та багатьох інших.

Юдаїка відродилася: в трьох університетах працюють магістеріуми, тільки в нашому Центрі юдаїки НаУКМА ми видали більш ніж 100 книг (конкурентів, на жаль, не багато), провели близько 30 наукових конференцій, більше 60 мистецьких та історико-культурних виставок.

Окрема перемога – це українська дитяча книга сьогодні, одна з найцікавіших в Європі – наклади деяких з цих книжок – це сотні тисяч примірників. Це синтез текстів та відео, яких ніколи раніше не було…"

Й до багатьох таких змін Леонід Фінберг має безпосереднє відношення! Він справжній діяч культури (Культури!), справжній її знавець і дослідник. Утім, слово "дослідник" не зовсім точне, адже Леонід вивчає при цім і самого себе… Посеред війни, посеред лихоліть він продовжує свій високий, у чомусь навіть незбагненний труд.

Дорогий пане Леоніде, вітаю з Днем народження! Дякую, що Ви є і що Ви будете ще багато-багато літ! Праці ще стільки - на двісті років вистачить!!

Теми

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.