Відповідальність (не)причетності

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов’язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі. Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться “з не дуже віддалених місць”, запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане? Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

 

Коли помер Левко Лук'яненко, у Чернігові з'явилася ініціатива - перейменувати на його честь вулицю, на якій він прожив близько року між ув'язненням та новим арештом. Але раптом виявилося, що мешканці цієї вулиці - проти.

Репортажистка Віра Курико-Агієнко взялася з'ясувати, в чому річ, а заодно і дослідити чернігівський період життя борця за Україну. Адже є і вулиця, і квартира, де він мешкав, установа, де працював…

Вона спершу наштовхнулася на глуху стіну. Люди не хотіли говорити про Лук'яненка. Не пам'ятали, не бачили, не знаєм. А якщо й відвертітися не вдавалося, то говорили неохоче.

Просидівши не один місяць над паперами з архівів, розмовляючи з людьми, які все ж таки погоджувалися на розмову, Віра зуміла скласти цілісну історію про цей період.

І вона - не про Левка Лук'яненка. А про тих, хто був поряд і нібито лишався непричетним до його історії. Про тих, чиї імена можна знайти у його справі. Тих, чия (не)причетність вбивала.

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов'язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі.

Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться "з не дуже віддалених місць", запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане?

Переповісти суперечку, яка сталася в тещі вдома - теж невеликий злочин. Зрештою, не зроблю я - зробить хтось інший. Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

Десь так воно і працювало. "Вулиця причетних" розповідає, як КДБ руками "простих", "маленьких" людей стискало кільце довкола Левка Лук'яненка. Як люди, ніби й лишаючись осторонь, допомагали каральній машині перемолоти дисидента. Як невтручання ламало життя.

Я читала і думала - скільки ж цих історій (не)причетності просто зараз відбувається на тимчасово окупованих територіях! Скільки зла можна здійснити руками тих, хто "поза політикою"!

Це дуже хороший з літературної точки зору репортаж і цінна зі світоглядного погляду книжка. Раджу її не лише тим, хто цікавиться Левком Лук'яненком, а й усім, хто любить думати.

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.