Дарувальник добра. Леонідові Фінбергу - 75!

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

 

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

- Про Довженка у мене вже є книжка, - сумно кажу я, розуміючи, що дізнавшись про це, іншої видавець мені не замовить.

- Та знаю я вашу книжку! - вигукує Леонід і слідом за тим навіть промовляє про той витвір якісь похвальні слова. - Тільки ж коли те було? Пишіть нову. Нову, без повторів…Напишете?

- Напишу! Тільки…

- Ніяких тільки. У серії "Постаті культури"… Довженко - постать? Ще й яка!

Так воно й є: серія ця книжкова - ще й яка! І Дух, і Літера, й Імена! Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Георгій Якутович… Чи, скажімо, художники-авангардисти у викладі Дмитра Горбачов ("Лицарі голодного Ренесансу")… Та багато імен, деякі з них одкриваються заново, навіть такі дражливі, як Олександр Корнійчук, постать якого Андрій Пучков розглядав і в мікроскоп, і в телескоп, і просто через призму літературної гри…

Тут Леонід пригадає ще одну книжку і тут же запитує: "Бачили, читали?". Й дізнавшись, що ніц, не читав-не бачив, Фінберг прошкує в глибини видавничих приміщень і повертається, любовно притискаючи до грудей книженцію: "Ось вам, дарую!". Таких походів углиб, зазвичай, п'ять-шість-сім, у підсумку ви виходите нав'ючений книжками і викликаєте таксі: самоходом таку вагу до домівки не донести…

Це питома риса самої природи людини, на ймення Леонід Фінберг. Він любить Слово, вербально фіксовану Мудрість, і так само любить нею обдаровувати людей. Під його орудою (незрідка разом з Костем Сіговим) побачили світ сотні і сотні книжок - і все це аж ніяк не розважальна література (теж потрібна штука, але інший сегмент культури), а філософські, при тім високої літературної проби, тексти, есеї, мистецтвознавчі у тім числі…

Окрема сторінка діяльності сьогоднішнього ювіляра - збирання колекцій. І власних, і порятунок тих, що втратили свого поводиря. Скажімо, після смерті Богдана Жолдака чого тільки не лишилося… До прикладу, колекція фотоапаратів… З таких колекцій потому музеї народжуються, в них постануть заново предмети, тексти, які несли і несуть у собі епоху.

Кілька літ тому Леонід Фінберг написав такі рядки, адресовані песимістам, тим, хто вважає, що в Україні замало позитивних змін. Ні, змін багато.

"Фантастичні зміни відбулися, - писав Фінберг, - і в сфері, до якої я маю відношення та яку краще знаю – книжковому ринку країни. Маємо абсолютно нову філософську бібліотеку, яку очолює "Словник неперекладностей" - світовий інтелектуальний бестселер, що вийшов українською за редакцією Костянтина Сігова та Андрія Васильченка.

Маємо нову історичну бібліотеку, яка представляє світову та вітчизняну історію альтернативно радянській та російській брехні, якими годували покоління наших дідів, батьків та й нас довгий час.

Читаємо книги Наталі Яковенко, Ярослава Грицака ,Тамари Вронської, Сергія Плохія, Тімоті Снайдера, Девіда Саттера та багатьох інших.

Юдаїка відродилася: в трьох університетах працюють магістеріуми, тільки в нашому Центрі юдаїки НаУКМА ми видали більш ніж 100 книг (конкурентів, на жаль, не багато), провели близько 30 наукових конференцій, більше 60 мистецьких та історико-культурних виставок.

Окрема перемога – це українська дитяча книга сьогодні, одна з найцікавіших в Європі – наклади деяких з цих книжок – це сотні тисяч примірників. Це синтез текстів та відео, яких ніколи раніше не було…"

Й до багатьох таких змін Леонід Фінберг має безпосереднє відношення! Він справжній діяч культури (Культури!), справжній її знавець і дослідник. Утім, слово "дослідник" не зовсім точне, адже Леонід вивчає при цім і самого себе… Посеред війни, посеред лихоліть він продовжує свій високий, у чомусь навіть незбагненний труд.

Дорогий пане Леоніде, вітаю з Днем народження! Дякую, що Ви є і що Ви будете ще багато-багато літ! Праці ще стільки - на двісті років вистачить!!

Теми

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.