Мінкульт вивів з реєстру 17 радянських пам'ятників на території Волинської області

Тепер їх можна демонтувати.

Про це йдеться у наказі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Міністерство культури та інформаційної політики України видало наказ про визнання такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, об'єктів культурної спадщини 17 пам'ятників на Волині.

Не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, об'єктів культурної спадщини пам'ятник члену окружкому Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) Омельяну Степанюку, пам'ятник якому стоїть у місті Рожище. 

Омельян Степанюк – один з відомих членів КПЗУ того часу, член Ковельського окружкому КПЗУ. У січні 1933 року він прибув у Рожище, щоб взяти участь у партійній конференції, однак загинув – його застрелив під час спроби затримання польський полісмен.

Оскільки пам'ятник Степанюку не підлягає внесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, об'єктів культурної спадщини, він більше не перебуває під охороною держави й не має статусу пам'ятки. 

З усіма пам'ятниками Волинської області, які вивели з Державного реєстру нерухомих пам'яток України можна ознайомитися за посиланням.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.