З нагоди 140-річччя від дня народження Наталі Полонської-Василенко презентували підбірку її фото і документів

Центральний державний історичний архів України презентував підбірку документів історика, археолога та архівіста Наталі Полонської-Василенко.

Про це інформує Центральний державний історичний архів України, м. Київ.

ЦДІАК України пропонує невеличку підбірку документів з життя Наталі Полонської-Василенко на еміграції, яке відбилося в її листуванні з донькою останнього гетьмана України Павла Скоропадського – Єлисаветою Скоропадською-Кужим.

Наталя Полонська-Василенко-Моргун (уроджена – Меньшова), народилась 31.01.1884 (12.02.1884) у м. Харкові. Дитинство та юність провела у Києві, закінчила Київську Фундукліївську жіночу гімназію і Київські вищі жіночі курси, після закінчення яких в 1915 року склала іспити і отримала посаду приват-доцента у Київському університеті Св. Володимира. У 1916–1917 рр. продовжувала дослідницьку діяльність в архівах Москви; після повернення у 1917-му до Києва займалася викладацькою діяльністю. Працювала в багатьох наукових установах, серед іншого – в комісіях Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

З Київським центральним архівом давніх актів доля зв'язувала її двічі – вперше вона працювала в 1925–1927 рр. на посаді архівного реєстратора та помічника ученого архівіста, вдруге – очолила архів як директор (в 1941–1943 рр.). Пізніше переїхала до Львова, з 1944 р. була членом Львівської церковно-археологічної комісії, того ж року емігрувала до Праги, де обрана дійсним членом Українського історично-філологічного товариства.

У 1945 р. виїхала до Мюнхена, де брала участь в організації Українського вільного університету (УВУ). На еміграції мешкала в Дорнштадті (Німеччина) та продовжувала активну наукову (з питань української козаччини, історії Південної України, історії церкви, культури та ін.) та громадську діяльність.

Померла в 1973 року, була похована в м. Дорнштадті (Німеччина) поряд з чоловіком Олександром Моргуном.

Ознайомитись з добіркою документів можна за посиланням.
 
Фотографія Наталі Полонської-Василенко та її чоловіка Олександра Моргуна

Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.