Росіяни демонтували меморіал на честь архімандрита Шептицького, який рятував євреїв

На Князь-Владимирському кладовищі в російському місті Владимир демонтували меморіальний комплекс, присвячений трьом жертвам радянських репресій з України, Литви та Польщі.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook греко-католицький священик Ілля Астапов.

Меморіал був присвячений блаженному католицької церкви, українському релігійному діячеві й архімандриту монахів Студійського уставу, брату митрополита Андрея Шептицького Климентію Шептицькому, міністру закордонних справ Литви і католицькому архієпископу Мечисловасу Рейнису, а також польському політику, одному з організаторів Варшавського повстання Яну Янковському.

Меморіал встановили на місці братської могили — усі поховані жертви померли у в'язниці для особливо небезпечних злочинців "Володимирський централ", біля якої й знаходиться кладовище.

Брата митрополита УГКЦ Андрея Шептицького було репресовано 1947 року за відмову від співпраці з радянською владою.  1995 року ізраїльським центром вивчення Голокосту "Яд Вашем" Климентій Шептицький був оголошений Праведником народів світу за порятунок євреїв під час Другої світової війни, а 2001 року — зарахований до блаженних Католицької церкви.

Мечисловас Рейнис і Ян Янковський були заарештовані і померли в ув'язненні за відмову від співпраці з СРСР, що захопив Литву і Польщу, і відстоювання інтересів своїх народів.

Хто вирішив демонтувати меморіал наразі невідомо.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.