На Вінниччині відкрили меморіал османським воїнам

У Стрижавці на Вінниччині після реставрації відкрили меморіал воїнам Османської імперії, які померли у російсько-турецькій війні 1877-1878 років.

Про це інформує Суспільне.

Пам'ятний знак по вулиці Алеї встановлено на місці колишнього мусульманського кладовища, де поховані 49 османських воїнів.Його освятили за мусульманським звичаєм.

За словами історика Олександра Федоришена, вони померли в шпиталі у Стрижавці.

"В 1881 році цей монумент був встановлений графом Тадеушем Ґрохольським на місці поховання воїнів Османської армії, ті, які були полоненими під час російсько-османської війни. Фактично, як полонені перебували в Стрижавському палаці, бо російський уряд його орендував для шпиталю та утримання полонених. Граф Ґрохольський, будучи підданим Російської імперії, очевидно, не підтримував політичні моменти і, за принципом "Ворог мого ворога – мій друг", хотів підкреслити пам'ять про тих, хто воював на Балканах у той час", – розповівОлександр Федоришен.

Майже сотню років про меморіал ніхто не згадува. 2018-го на нього випадково натрапив блогер Вадим Постернак. Реставрували його за гроші нащадків графа Ґрохольського, польського консульства та БФ "Атеш", каже правнук графа Генрик Ґрохольський.

Відновлювали меморіал під час повномасштабного російського вторгнення, бо важливо було продемонструвати єдність польського, турецького, азербайджанського та українського народів у боротьбі з росіянами.

"Мій прадідусь, я впевнений, хотів зробити щось для людей, які боролися з Російською імперією, під ногами якої були народи, що прагнули свободи", – кажеГенрик Ґрохольський.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.