У Вінниці відбулася прем'єра фільму «Микола Леонтович та його Щедрик»

Творці стрічки мали за мету розкрити поетичну натуру Леонтовича і розповісти світу про його мистецький шлях та історію життя композитора

У Вінниці у четвер, 13 січня, у кінотеатрі "Родина" відбувся прем'єрний показ фільму "Микола Леонтович та його Щедрик".

Про це кореспондентові Укрінформу повідомив режисер-постановник фільму Василь Медяний.

 

"Сьогодні вінничани першими побачили нашу стрічку "Микола Леонтович та його Щедрик". Це другий фільм з циклу "Видатні люди Вінниччини", де ми розповідаємо про життя та діяльність наших відомих земляків. Він знятий студією SwitVideo Production за власні кошти та за підтримки Вінницької міської ради. Фільм створено на основі реальних подій. Він приурочений до 100-річчя з дня виконання всесвітньо відомого твору М. Леонтовича "Щедрик" в найбільшому концертному залі Нью-Йорка Carnegie Hall", - повідомив Медяний.

За словами режисера, ідея створення цього фільму у нього з'явилася після поїздки до США на Різдвяні свята 2015 року. Там на кожному кроці звучали відомі акорди "Щедрика", але виявилось, що ніхто не знає справжнього автора цього шедевру. Почали знімати фільм у лютому 2018 року, завершили на початку 2021-го.

"Рік цей фільм чекав на прем'єру – ми не могли провести показ через ковідні обмеження. Аж зараз його побачать глядачі. За жанром це докудрама, заснована на біографії Миколи Леонтовича та історії створення ним музичної обробки "Щедрика", яка стала відомою на увесь світ. Ми обрали такий формат, бо через гру акторів легше донести до глядача якусь ідею, аніж через сухий виклад фактів. Тим більше, що коли вивчаєш таку постать, вона відкривається дуже несподівано. Для мене було одкровенням наскільки це була старанна, трудолюбива людина, митець, який прагне досконалості. Наприклад, над своїм "Щедриком", який можна назвати музичною мініатюрою, він працював понад три роки", - розповів режисер.

Медяний зазначив, що творці стрічки мали за мету розкрити поетичну натуру Леонтовича і розповісти світу про його мистецький шлях та історію життя композитора. Задля цього за три роки зйомок група дослідила багато локацій та документів, пов'язаних з життям композитора. Над цим працювали вінницькі історики, які глибоко вивчають творчість Леонтовича, та зарубіжні дослідники його спадку, зокрема в Канаді та США.

Участь у зйомках фільму взяли актори Вінницького музично-драматичного театру, а головну роль зіграв священник, керівник хору "Соломія" Назарій Давидовський. Режисер сказав, що обрав його на роль Леонтовича, позаяк він є знавцем творчості композитора. Окрім того, їх поєднують життєві паралелі: обидва – з родин священнослужителів, музиканти і керівники хорових колективів.

"Для мене це стало можливістю глибше зануритись у творчість Миколи Леонтовича. Це було дослідження, яке розкривало його не лише як музиканта і композитора, а і як людину. Окрім того, це дуже цікавий досвід, адже я не актор. Спроба перевтілитися в Леонтовича на екрані була можливістю відчути психотип цієї людини, її характер, дізнатися про захоплення і погляди", - розповів Давидовський.

За його словами, найцікавішим у роботі над роллю було опанування азів акторства, а найважчим – правдиво відтворити Леонтовича на екрані, аби він виглядав природнім, людяним і зрозумілим, інтелігентним і водночас простим, яким він і був насправді.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.