Унікальні речі родини Леонтовичів передали на реставрацію

Вінницький обласний краєзнавчий музей передав на реставрацію унікальні речі, які належали родині творця легендарного «Щедрика» Миколи Леонтовича, - піаніно та килим

Про це на пресконференції повідомила директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька, передає Укрінформ.

 

Музей виграв грант посольства США зі збереження культурної спадщини (Фонд AFCP) на реставрацію предметів родини композитора Миколи Леонтовича - зокрема килима та піаніно, клавіш якого торкалася рука композитора.

"Ми підготували усі документи, дотрималися всіх процедур для підготовки гранту й підписання угоди з посольством США, провели процедури тут на місці і сьогодні констатуємо, що Національний науково-дослідний реставраційний центр України забрав піаніно. Доправили його на реставрацію спеціальним транспортом, який займається перевезенням особливо цінних предметів", - розповіла Висоцька.

За її словами, музейники сподіваються, що незабаром оновлений інструмент повернеться до с. Марківка, де розташований меморіальний музей Миколи Леонтовича – відокремлений підрозділ обласного краєзнавчого.

Піаніно, якого торкалася рука Леонтовича, у 70-х роках минулого століття передала в музей його донька Галина. Наразі інструмент дуже пошкоджений короїдом, клавіші спрацьовані, частину їх утрачено, зазнали корозії металеві деталі та декоративне литво тощо. Піаніно вже ніколи не буде повноцінним концертним інструментом, але як меморіальна річ зберігатиметься у музеї.

Значно пошкоджений і килим, який належав родині композитора. За оцінками фахівців реставраційного центру, обидва експонати є аварійними і дуже нестабільними.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.