У тернопільському музеї виставили шаблю короля Яна III Собеського

Шаблю короля Речі Посполитої XVII століття Яна III Собеського, яка десятиліттями зберігалась у сховищах Тернопільського обласного краєзнавчого музею, тепер можуть побачити відвідувачі

Про це повідомив завідувач відділу давньої історії музею Олег Гаврилюк.

 

"Історія цього збройного раритету досить цікава. У 1683 році турки оточили Відень. Імператор Священної Римської імперії Леопольд І звертається до Яна III Собеського – допоможіть. І ось військовий загін, який, між іншим, формувався у найстарішому місті нинішньої Тернопільщини – Теребовлі - ми маємо про це документи, а ще загони зі Снятина, пішли до Львова.

Це були два загони руської шляхти, яка у Львові об'єдналася із польською шляхтою. Далі – похід у напрямку Варшави і на Відень. Там у вересні 1683 року війська Собеського розбили турків. І за цей подвиг імператор наказав виготовити оцю шаблю", - розповів Гаврилюк.

Іменний збройний раритет, як вважається, виготовлений із дамаської сталі, помістили у спеціальну нішу із броньованим склом. На лезі шаблі вигравірувані обриси золотого вершника і напис латинською мовою: "За перемогу під Віднем. 1683 рік". Тут же поміщено монети та оригінальні медалі із зображенням монарха Яна III Собеського.

Король Ян ІІІ Собеський народився у 1629 році в середньовічному Олеському замку. Його батько Якуб Собеський - уродженець Жовкви на Львівщині й учасник походу Сагайдачного на Москву. Мати – донька руського воєводи, нащадка боярина.

Ян ІІІ Собеський зажив слави рятівника європейської християнської цивілізації від турецької навали. Саме після Віденської битви Османська імперія почала невпинно втрачати свою могутність.



8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.