Спецпроект

АНОНС: Дискусія “Бабин Яр і українська культура пам'яті”

Завтра в Українському кризовому медіа-центрі у межах Дискусійного ПЕН-клубу відбудеться розмова “Бабин Яр і українська культура пам'яті”.

Про це повідомляють організатори у Фейсбук.

 

- Державна політика щодо пам'яті про Бабин Яр;

- Бабин Яр як символ єврейської і української трагедії;

- Як і чи українці пам'ятають і пам'ятали про Бабин Яр?

- Місце Бабиного Яру в українській історії.


Ці та інші питання обговорюватимуть:

Оля Гнатюк – дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, віцепрезидентка Українського ПЕН;

Антон Дробович – голова Українського інституту національної пам'яті;

Йосиф Зісельс – правозахисник, дисидент, учасник ініціативної групи "Перше грудня";

Тетяна Пастушенко – історикиня, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України.


Модераторуватиме Олександр Зінченко – історик, публіцист, журналіст.


Час: 29 вересня,середа, 15:00


Місце: Український кризовий медіа-центр, вул. Хрещатик, 2


Фейсбук-трансляції на сторінках: УКМЦ, Українського ПЕН, видання "Український тиждень", "Історичної правди".


Поставити питання учасникам розмови та підписатись на новини Дискусійного ПЕН-клубу можна за посиланням.


Дискусійний ПЕН-клуб – спроба вийти за межі соцмереж, де обговорення частіше перетворюються на сварки, ніж на аргументований обмін думками, а також за межі псевдодебатів на телебаченні, де сценарій розмови визначається інтересами власників медіа. Натомість мета Дискусійного ПЕН-клубу – осмислити у діалозі нагальні питання і сприяти розвитку громадянського суспільства, формувати культуру поваги до співрозмовника і вміння чути іншого.

Кураторка Дискусійного ПЕН-клубу – Оксана Мамченкова.

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Інформаційна підтримка – Громадське радіо.

Контакт: ukraine.pen@gmail.com

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.