Спецпроект

Шмигаль віддав приміщення державного комплексу «Бабин Яр» в оренду приватному російському проєкту

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль надав доручення Фонду державного майна України віддати в оренду приватному російському проєкту будинок колишньої контори Лук‘янівського єврейського кладовища, де мав бути створений державний музей про історію Бабиного Яру.

Про це повідомив співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс на своїй сторінці у Facebook.

 

"Як стало щойно відомо, прем'єр-міністр України Денис Шмигаль надав доручення Фонду державного майна України віддати в оренду приватному російському проєкту "Меморіал Голокосту "Бабин Яр" реконструйований на державні кошти будинок колишньої контори Лук'янівського єврейського кладовища, який є частиною українського проєкту комплексної меморіялізації Бабиного Яру", - йдеться у повідомлені.


Нагадуємо, що Робоча група при Інституті історії України НАН України на виконання Указу Президента України № 331/2017 від 20 жовтня 2017 р. "Про додаткові заходи щодо перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр"" та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 542-р від 26 липня 2018 р. "Про затвердження плану заходів з перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр", на замовлення Міністерства культури України та Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" упродовж 2017–2021 рр. розробила два документи, які стосуються гідного вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру: Концепцію створення Меморіального музею пам'яті жертв Бабиного Яру в історичній будівлі колишньої контори Єврейського кладовища по вул. Юрія Іллєнка, 44 та Концепцію комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

Обидва документи пройшли широке рецензування серед вітчизняних та зарубіжних фахівців, після чого були відповідним чином доопрацьовані. Концепцію комплексного розвитку Бабиного Яру було презентовано на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики 17 березня ц.р.


Цей будинок – єдина вціліла споруда другого єврейського цвинтаря, зведений за проектом архітектора Володимира Ніколаєва у 1892 році.

Тут знаходився головний вхід, і починалася центральна алея кладовища (відкрита в 1894-м), яка впиралася в відріг Кирилівського Яру.

Під час німецької окупації в будинку була розташована казарма команди 1005 якої було доручено спалення трупів у серпні-вересні 1943 року. За радянських часів, після руйнування (в кінці 1950-х) і офіційного закриття єврейського кладовища (в 1962-му), в будівлі облаштували гуртожиток для хокейної команди "Сокіл". У 2010-х, коли "Сокіл" припинив свої виступи в професійному хокеї, будинок перейшов в введення Київської міської ради профспілок. Новий власник за договором іпотеки передав споруду приватній фірмі, тим самим перевищивши свої повноваження.

В результаті, в 2016 році за позовом прокуратури і рішенням суду будівлю було повернуто державі і, відповідно до постанови Кабінету міністрів грудня 2015 року, віддано Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" для створення Меморіального музею пам'яті жертв трагедії.

Будинок був відреставрований на державні кошти та кошти приватних спонсорів. Загалом в реставрацію вже вкладено більш ніж 30 млн грн. та виділено ще 60 млн грн на 2021 рік., але поки що додаткові 60 млн грн. залишаються державному рахунку.

Редакція сайту Вааду попросила прокоментувати факт передачі будинку директора Українського центра вивчення історії Голокосту, старшого наукового співробітника Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. И. Ф. Кураса НАН України Анатолія Подольського:

– Це капітуляція. Як український історик, як член робочої групи, яка створює державну концепцію меморіялізації пам'яті жертв Бабиного Яру, я вважаю, що цей факт доводить: найвищі державні посадовці капітулюють, працюючи на путінський режим. Зараз не можна казати про історичні або меморіальні аспекти, а можна тільки про політичні. Наша держава виглядає зараз як обслуговуюча одиниця приватного проросійського проєкту.


Читайте також:

Заява робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру

Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Слуги народу просувають російський проєкт меморіалу в Бабиному Яру

Заява робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.