Зеленський: День пам'яті не замінить 9 травня

День пам'яті та примирення, який відзначають в Європі та Україні 8 травня, не замінює День перемоги, а доповнює історію.

Про це заявив президент Володимир Зеленський, повідомляє ВВС. Україна.

 
фото: уніан

"Коли говоримо "ніколи знову", маємо на увазі передусім дуже конкретне "ніколи не забути". Тому й відзначається в багатьох країнах цей День – пам'яті та примирення. І в нас це не на заміну 9 Травня, а для того, щоб зберегти й зрозуміти історію повніше", - заявив президент у зверненні з нагоди свята 8 травня.

Він закликав не забувати, що "нацизм був абсолютним злом", а ті, "хто намагається виправдовувати його, заслуговує лише на засудження".

Президент нагадав, що українці воювали разом з десятками народів проти нацизму – разом з росіянами, поляками, білорусами, євреями, грузинами, вірменами, британцями, американцями, французами та багатьма іншими.

Читайте також: День Перемоги і його місце в історичній пам'яті українців. СОЦІОЛОГІЯ

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.