Спецпроект

Всеукраїнський онлайн-марафон «Українці-Рятівники. Марафон історій»

14 травня 2021 року Україна вперше відзначатиме День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Нині 2659 українців удостоєні Державою Ізраїль цього високого звання. Водночас тисячі рятівників досі залишаються невизнаними й невідомими

Упродовж 11–13 травня (11:00–14:00) Музей історії України у Другій світовій війні спільно з Українським інститутом національної пам'яті проведе онлайн-марафон, під час якого розповість 26 історій порятунку з усіх регіонів України, презентує відеоісторії, зроблені на основі документальних фото, й поділиться контентом проєкту "Українці-Рятівники" (портрети.com.ua), який упродовж трьох років реалізується на його базі.

 

Запрошеними спікерами марафону стануть члени родин Праведників, представники єврейських організацій, вітчизняні історики, а також музейники з Вінниччини, Волині, Закарпаття, Запоріжчини, Києва, Київщини, Луганщини, Одещини, Полтавщини, Чернігівщини, Харківщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини, Львівщини.

Метою марафону є популяризація прикладів гуманізму й толерантності українців та уродженців України під час Голокосту; дослідження мотивацій та стратегій порятунку євреїв; установлення нових персоналій Праведників-Рятівників; об'єднання суспільства навколо пам'яттєвого дискурсу.

14 травня (11:00–13:00) відбудеться підсумковий круглий стіл (організатори – Національний музей історії України у Другій світовій війні, УІНП та ВБФ "Заради тебе"), на якому буде розглянуто питання особливостей порятунку євреїв у різних регіонах України та на окупованій території європейських країн, процедурні вимоги й міжнародний досвід щодо надання звання "Праведник народів світу" та встановлення фактів порятунку євреїв у роки Голокосту, проблему присвоєння звання Праведника Митрополиту УГКЦ Андреєві Шептицькому та священику Омелянові Ковчу, а також питання гідного вшанування гуманітарного подвигу українців-рятівників як на державному, так і на міжнародному рівні.

У круглому столі візьмуть участь українські та ізраїльські історики: Антон Дробович, Самуель Барний, Катерина Гусарова, Юрій Скіра, Іван Патриляк, Ігор Щупак, Олександр Пастернак, Юлія Гольденберг.

Усі заходи марафону буде трансльовано наживо на сторінках події у Facebook

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.