Президентом Національної академії наук став академік Загородній

Президентом Національної академії наук України обрали директора Інституту теоретичної фізики академіка Анатолія Глібовича Загороднього.

Про це повідомляє пресслужба академії у Facebook.

 

Загородньому 69 років, він родом з Полтавщини. Загородній очолює Комісію по роботі з науковою молоддю НАН України, входить до Наукового товариства імені Шевченка та Українського фізичного товариства.

Зазначимо, що Загороднього називали найбільш імовірним кандидатом.

Загородній виступав за реформу фінансування науки і пропонував давати кошти найбільш ефективним командам учених. Він також єдиний із керівництва НАН, хто підтримав "Дні науки" — всеукраїнську подію, яка популяризує науку для школярів та студентів.

В аудиторському звіті десяткам співробітників НАНУ закидають неефективну роботу за сумісництвом. В академії звіт розкритикували. Загородньому теж закидають, що він суміщає кілька посад.

Як видно з декларації академіка за 2019 рік, він отримує понад 600 тисяч гривень на рік зарплати в НАНУ як на основному місці роботи, 153 тисячі за сумісництвом в Інституті теоретичної фізики НАНУ та понад 200 тисяч гривень гонорарів від різних установ. Плюс понад 180 тисяч гривень пенсії і 61 тисячу довічних виплат за звання академіка.


Нагадуємо, на посаду президента НАНУ претендували Загородній, директор Інституту колоїдної хімії та хімії води Владислав Гончарук, директор Інституту біохімії Сергій Комісаренко, ексвіцепремʼєр Володимир Семиноженко та голова Ради НБУ Богдан Данилишин, який зняв свою кандидатуру з конкурсу.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.