АНОНС: Вечір спогадів "Іловайськ. 5 років потому"

У Києві відбудеться вечір спогадів про Іловайськ від волонтерів і військових.

ро це повідомляє Національний музей Революції Гідності.

 

Слово Іловайськ у масовий ужиток українців увійшло, коли набуло сумного значення. Це місце найбільших живих втрат України в сучасній війні. До Іловайської трагедії Збройні сили звільняли місто за містом, а після – ось уже п'ять років їхні дії зосереджені на утриманні територій.

Наступ української армії спинило вторгнення частин і техніки Російської Федерації. День незалежності 2014 року Україна зустріла звісткою про масштабне оточення своїх військових підрозділів.

В такому становищі командування поклалося на домовленість із ворожою стороною про те, що всі наші військовослужбовці покинуть місце дислокації. Попри те, колони українців, що рухалися "зелений коридором", нещадно розстріляні.

Число полонених, поранених і вбитих, не рахуючи цивільне неселення, перевищило тисячу осіб. Окремою графою містяться військові, досі зниклі безвісти.

Спогадами ділитимуться:

Влад Сорд – учасник ілловайських подій, поет, співзасновник видавництва "Дім химер";

Анна Гвоздяр – волонтерка в київському шпиталі з початку війни;

Денис Антіпов – учасник бойових дій, філолог, науковець, громадський діяч;

Яна Зінкевич – засновниця батальйону "Госпітальєри", волонтерка, новообрана депутатка Верховної ради.

Модеруватиме Сергій Позивайло.

Час: 28 серпня, середа, 18:30

Місце: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану , майдан Незалежності, 2, другий поверх Будинку профспілок.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"