АНОНС: Презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну»

До Дня Збройних сил України у Національному Музеї історії України у Другій світовій війні відбудуться презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну» та панельна дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у ХХ–ХХІ ст. Чи місце жінки в армії?».

Про це "Історичній правді" повідомили у музеї.

 

Проєкт "Жінки, які загинули за Україну" – цикл із восьми фільмів про жінок, полеглих у нинішній російсько-українській війні. Створений Жіночим ветеранським рухом за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

У відео історіях учасниці руху розповідають про загиблих посестер і намагаються розкрити позицію жінки, яка добровільно пішла захищати свою країну.

Героїнями циклу стали Ярослава Никоненко, Наталія Хоружа, Яна Червона, Сабіна Галицька, Ірина Шевченко, Алєся Бакланова, Катерина Носкова та Клавдія Ситник.

Від 2014 р. в російсько-українській війні загинуло 20 хоробрих захисниць. Проте жодна жінка-військовослужбовець не була удостоєна найвищого звання – ГерояУкраїни.

У 2021 р. Жіночий ветеранський рух здійснив подання на присвоєння його трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Вони загинули на Сході України, рятуючи життя інших.


Під час дискусії у музеї поговорять про жінку на війні.

Чи (не)жіноча справа війна? Що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну? Жінка в армії – це феномен лише останніх років? Чи мають жінки в сучасній українській армії ті самі повноваження та права, що й чоловіки?

Учасники дискусії:

- Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті;

- ТетянаШвидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації "Експертний корпус", модератора розмови;

- Андріана Арехта, ветеранка;

- Андрій Козинчук, військовий психолог;

- Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту "Що таке пам'ятати";

- Ірина Коцаб'юк, завідувач відділу виставкових проєктів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.


Час:
6 грудня, понеділок, 16:30


Місце:
м. Київ, вул. Лаврська, 27, Головна експозиція Музею


Контакт:

Акредитація ЗМІ: 096 248 31 71 – Вікторія; 097 168 86 57 – Жанна.

Додаткова інформація: 093 943 6949 – Катерина.


Захід відбуватиметься з дотриманням усіх карантинних вимог. Наявність сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту обов'язкова.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.