У Шаргороді відновлюють одну з найстаріших в Україні синагог фортечного типу.

Побудована в 1589 році синагога була частиною оборонної системи міста Шаргорода, нині Вінницької області. Реставрація будівлі почалася близько року тому.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на "Лехаим". 

За даними "Фейсбук"-групи, створеної адміністраторами проекту для збору коштів і контролю за відновленням, роботи включали: вивезення 60 тонн відходів із внутрішніх приміщень й аварійний ремонт даху, щоб зупинити протікання, що пошкодило стіни. Була проведена заміна та підсилення балок, гідроізоляція внутрішніх стін горища, частковий ремонт турелей і роботи з ремонту дерев'яних підлог.

 Шаргородська синагога. Фото: forum.zamki-kreposti.com.ua

Експерт Центру єврейського мистецтва в Єрусалимі Сергій Кравцов назвав це "величезним проривом".

За даними "Фейсбук"-групи проект складається з чотирьох етапів, загальною вартістю близько 170 тисяч доларів: 1) заміна покрівлі; 2) демонтаж стелі між першим і другим поверхами в головному залі, який був встановлений у радянський період, коли будівля використовувалася як завод із виробництва соків; 3) роботи з реставрації інтер'єру; 4) роботи з реставрації фасаду.

На сьогодні фінансування надходить від приватних донорів, у тому числі від нащадків євреїв із Шаргорода.

Під час турецької окупації з 1672 по 1699 рік синагога використовувалася як мечеть. Вона була закрита в 1930 році за радянської влади та перетворена на фабрику з виробництва соку. Святиню було розділено на дві частини, але зовнішній вигляд зберігся недоторканим, як і чотиристовпна центральна біма (узвишшя, з якого читають Тору).

Синагогу, яка є історичною пам'яткою, повернули у власність невеликої єврейської громади, хоча величезні чани для соків та інше обладнання залишалися на місці протягом багатьох років.

Як повідомлялося, в Бершадському районі Вінницької області "чорні археологи" пограбували  два кругани на території круганного могильника.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.