Спецпроект

Президент нагородив останнього учасника повстання в нацистському таборі Собібор

Президент України Петро Порошенко нагородив орденом "За заслуги" ІІІ ступеню Аркадія Вайспапіра, єдиного на сьогодні живого учасника повстання в’язнів нацистського табору знищення Собібор.

Про це повідомляє офіційний сайт Президента України. Відповідний указ №533/2016 Петро Порошенко підписав 2 грудня з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року.

Як пише Цензор.net, Аркадій Вайспапір народився 23 грудня 1921 року в с. Бобровий Кут Херсонської області. Батька розстріляв НКВД під час політичних репресій 1937 року. З початком німецько-радянської війни Вайспапір воював у лавах Червоної армії. Під час оборони Києва дістав поранення і, перебуваючи в госпіталі, потрапив до німецького полону.

Оскільки Вайспапір був євреєм, нацисти спрямували його до табору знищення Собібор на теренах Польщі. Група євреїв-червоноармійців прибула до табору 22 вересня 1943 року. Згуртувавшись навколо лейтенанта Олександра Печерського, вони почали готувати план утечі.

Аркадій Мойсейович Вайспапір (у центрі). Фото: Цензор.net

14 жовтня 1943 року в таборі вибухнуло повстання. Учасники бойової групи змогли ліквідувати 15 вартових. Зокрема, першим убив начальника варти шарфюрера СС Зігфріда Грейфтуса саме Аркадій Вайспапір.

Під вогнем есесівців в’язні пішли на прорив через дротяну огорожу та мінне поле, яке оточувало табір. Усього втекти змогло 320 в’язнів, 80 загинуло під час прориву, а біля 150, що залишилися в таборі, розстріляли есесівці. У ході пошуків нацисти схопили й розстріляли 170 осіб.

Повстання в Собіборі стало єдиним успішним повстанням у нацистському концтаборі за всю історію Другої світової війни.

Вайспапір дістався території СРСР, приєднався до партизанського руху, а згодом – до Червоної армії. Усю його родину розстріляли нацисти в ході Голокосту, старший брат загинув на фронті.

Після війни проживав у Запоріжжі, Луганську, Донецьку, з 1994 року – в Києві. Був нагороджений медаллю "За відвагу", "Партизану Великої Вітчизняної війни", орденом Вітчизняної війни І ступеню.

Нині Аркадій Вайспапір – почесний член Всеукраїнського громадського об’єднання "Всеукраїнська асоціація євреїв – колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів".

ДОВІДКА:

Табір знищення Собібор діяв з 15 травня 1942 по 15 жовтня 1943 року. Протягом цього часу в ньому загинуло до 250 тис. євреїв. Після повстання 14 жовтня 1943 року за наказом райхсфюрера СС Генріха Гіммлера табір ліквідували, а територію переорали й засіяли овочами.

У 1962–1965 роках у Києві та Краснодарі відбулися судові процеси над охоронцями табору. Засуджений у 2011 році Іван Дем'янюк також служив в охороні Собібора.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.