Спецпроект

Зруйновано головний музей історії Донеччини. ФОТО

В результаті артобстрілу в ніч із 20 на 21 серпня зруйновано будівлю Донецького обласного краєзнавчого музею. Із 29 виставкових залів уціліло три, знищено близько тисячі експонатів, музей відновленню не підлягає.

Про руйнування даху та стін споруди повідомляє сайт Донецької міської ради.

Як інформує "ОстроВ" із посиланням на очевидців, будівля постраждала дуже сильно: "Зруйновано покрівлю, два сходових прорізи, вибиті вікна. Постраждали зал природи, малий виставковий зал, зал етнографії".

Директор музею Євген Денисенко повідомив "Голосу України", що музею фактично більше не існує. В будівлю влучило вісім снарядів, знищено близько тисячі експонатів, зруйновані стіни, дах і підвал, просіли плити перекриття.

"Із 29 залів уціліли лише три, - зазначив директор. - Постраждали кабінети співробітників, і мій також. Вилетіли всі 400 вікон".

 Фото: FB Анастасії Снєжко

Уранці в четвер, коли співробітників терміново викликали на роботу, деякі з них не могли стримати сліз.

 Таким був зал природи ("Рослинний і тваринний світ Донеччини") в часи України... Фото: Дмитро ЛАРІН, Історична Правда

"Якщо чесно, досі не усвідомив того, що сталося, - сказав Денисенко. - Музей відновленню не підлягає. Все життя в один момент перетворилося на ніщо".

...а таким він став у "ДНР"

За його словами, найбільших втрат зазнала археологічна колекція, розташована у фондосховищі під залою природи. Туди потрапили два снаряди, які пробили підлогу.

"Це найдавніші артефакти, які збиралися роками. Вони опинилися під завалом, - розповів директор. - Те, що ще можна врятувати, ми рятуємо - перевозимо до філії музею чи зносимо до підвалу".

 Вхід і ліве крило музею. Фото: FB Анастасії Снєжко

Денисенко підкреслив, що музей працював до останнього дня: "Ми не зачинялися. Вважали, що не можемо в цей час залишити донеччан без музею".

Ущент

Кандидат історичних наук Юрій Полідович, який під час археологічних експедицій знайшов частину артефактів із нинішнього музейного зібрання, висловив сподівання, що колекційні речі з-під завалу можна відновити.

"Впевнений, відреставрувати експонати можна, - заявив археолог. - Адже після розкопок відновлюємо їх".

 Попереду - одна з найбільших в Україні діорам. Вона презентувала багатство флори і фауни в національному парку "Святі гори". Фото: Дмитро ЛАРІН

Наразі співробітники музею намагаються власноруч мінімально привести зруйновану будівлю до ладу.

Нагадаємо, в РНБО заявили, що в четвер терористи обстріляли з важкого озброєння стадіон "Донбас Арена". Донецький краєзнавчий музей розташовано неподалік, за 300 метрів на північ від стадіону (вул. Челюскінців, 189а, на межі Київського і Ворошиловського районів).

Тепер діорами не стало

Як відомо, в ніч із 14 на 15 серпня музей уже побував під артилерійським обстрілом, в результаті якого будівля зазнала серйозних ушкоджень.

Донецький обласний краєзнавчий музей - один із найбільших і найстаріших музейних закладів України, фактично головний історичний музей області і Донбасу. Цього року він мав святкувати 90 років від заснування (1924 р.). У фондах музею - 180 тисяч одиниць зберігання.

 Скіфський воїн V сторіччя, знайдений археологами під Шахтарськом - гордість і візитівка музею. Фото: Дмитро ЛАРІН

Під час Другої світової війни знищений окупантами. В нинішню будівлю переїхав у 1972 році. Одним із перших в Україні почав працювати над доступом до історичної спадщини для людей з особливими фізичними і соціальними можливостями.

Крім головної (зруйнованої) експозиції, заклад має п'ять філій на території області та міста: музей Сергія Прокоф'єва, музей Володимира Немировича-Данченка, музей лісу, меморіал "Твоїм визволителям, Донбасе" і меморіал "Савур-могила".

За інформацією ТСН, 21 серпня було остаточно зруйнувано меморіал "Савур-Могила", cильно пошкоджений під час боїв за контроль над стратегічною висотою в червні-липні 2014 року. У четвер після чергового російського артобстрілу впали рештки обеліску на вершині кургану.

 Падає обеліск на вершині Савур-могили. Всередині нього була музейна кімната, присвячена боям за Донбас 1943 року

Раніше повідомлялося, що представники так званої "ДНР" забрали з меморіалу "Твоїм визволителям, Донбасе" частину макетів стрілецької зброї і намагалися вивезти танки та гармати з виставки біля музею.

У липні 2014 року в Луганську терористи обстріляли музей історії міста.

Яким був Донецький краєзнавчий музей, дивіться у фотоекскурсії ІстПравди

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.