Спецпроект

Меморіал на вершині Савур-могили знищено. ФОТО

Внаслідок бойових дій на кургані Савур-могила практично знищено монумент учасникам бойових дій 1943 року. Обеліск зазнав ушкоджень, скульптуру червоноармійця розбито на частини.

Про це повідомляє Торез.info.

Чавунна скульптура радянського солдата упала, наводять фото очевидці.

Облицьований гранітом залізобетонний обеліск - складова частина монументу - зазнав численних ушкоджень.

"Після чергового обстрілу в районі Савур-могили, солдатик, що стояв на її сторожі, не встояв, - пишуть очевидці. - Загинув від рук тих, хто кричав "деды воевали"."

Так було в часи України...

Як відомо, всередині обеліску розташовувався невеличкий музей, присвячений боям за Савур-могилу у липні-серпні 1943 року.

 ...так стало в часи "ДНР"

У цій "кімнаті бойової слави" експонувалися карти, фотокопії газет того часу, фото учасників бойових дій.

 Бійці 25-ої десантної бригади ЗСУ під обеліском на вершині

Протягом червня-серпня 2014 року за Савур-могилу точилися запеклі бої між Збройними силами України та російськими окупантами.

Меморіал "Савур-Могила" знаходиться на однойменному кургані висотою 278 м, на межі кордонів Луганської і Донецької областей, а також Ростовської області РФ.

Рештки чавунного червоноармійця

Савур-Могила - одна з найбільших висот Донецького кряжу, вона панує над десятками кілометрів степу, з її вершини видно навіть Азовське море. В ранньомодерні часи тут був козацький спостережний пост.

Одна з численних легенд говорить про козака-вартового Савура, який під час атаки степовиків не встиг підпалити сигнальний вогонь і замість цього підпалив себе - і земля піднялася курганом, щоб козаки побачили сигнал.

Вигляд з вершини кургану на підхід до обеліску

У роки Другої світової війни тут проходили запеклі бої за контроль над стратегічною височиною. У 1941-42 р. курган захищали радянські війська, а влітку 1943 тут розміщувався головний спостережний пункт німецьких військ на Міуському фронті.

Під час Донбаської наступальної операції, внаслідок двох місяців кривавих боїв радянським військам вдалося взяти висоту, при цьому Червона армія втратила загиблими близько 30 тисяч бійців.

Те ж місце зараз. Тут був Вічний вогонь

Після боїв мешканки Степанівки та інших сіл поблизу три дні збирали розкладені тіла мертвих червоноармійців. Трупи було спалено в штабелях, рештки поховані десь біля південного схилу вершини, місце поховання не було позначено і досі невідомо.

Родина Януковичів на Савур-могилі, 1985 рік

У 1967 році було відкрито меморіальний комплекс, створений колективом скульпторів та архітекторів із Києва. У вересні 2012 року тодішній прем'єр-міністр Микола Азаров літав на Савур-Могилу урядовим гелікоптером.

 Пам'ятник на Савур-могилі, споруджений миколаївськими десантниками

Тепер меморіал - як і багато чого зі знищеного російськими диверсантами на Донбасі - доведеться відбудовувати заново, з урахуванням нових історичних фактів. Українські десантники вже побудували  невеличкий саморобний пам'ятник.

Все за темою "Монументи"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.