УПЦ КП заявляє про репресії проти церкви на Донбасі

Українська православна церква Київського патріархату заявляє про факти погроз життю та здоров’ю духовенства і вірних на Сході України.

Про це йдеться у заяві, оприлюдненій у четвер.

''На жаль за останній час Київській Патріархії стали відомими численні факти погроз життю та здоров’ю духовенству і вірних УПЦ КП, створення перешкод діяльності Церкви в східних областях України з боку контрольованих і заохочуваних з Росії терористичних та сепаратистських сил'', - сказано у зверненні.

''Зокрема, озброєні особи вдиралися до храмів Київського Патріархату з вимогою до священнослужителів негайно переходити в підпорядкування Московського Патріархату, терористи "оголошували смертні вироки" священикам КП, що в нинішніх умовах створює реальну загрозу життю духовенства і вірних УПЦ КП в Донецькій та Луганській областях'', - зазначається у заяві.

''В деяких місцях через активність терористичних та сепаратистських сил, створювані ними перешкоди (блокпости) духовенство, з метою не наражати парафіян на небезпеку, змушене в деяких храмах значно скорочувати кількість богослужінь, а в окремих і зовсім їх припиняти'', - повідомили в УПЦ КП.

Окрім того, у заяві вказується на зв’язок між одним з керівників терористів і озброєних сепаратистів, офіцером російських спецслужб Ігорем Гіркіним (Стрєлковим) і К. В. Малофєєвим – головою правління Благодійного фонду Святителя Василія Великого (Росія), який був організатором привезення в Україну так званих "Дарів волхвів".

''Занепокоєння викликає також виявлений Запис їхніх переговорів, де Гіркін звітує "Константину Валерьевичу" про напад на українських військовослужбовців та правоохоронців, а останній вітає з "добре відзначеним святом" (Вербною неділею) доступний у мережі Інтернет'', - сказано у заяві.

''Існують й інші докази тісного зв’язку між Гіркіним (Стрєлковим) та вказаним російським навколоцерковним фондом'', - йдеться у повідомленні.

У заяві міститься заклик до Московського Патріархату засудити співпрацю із сепаратистами і відмежуватися від неї, покарати винних.

Враховуючи все це, УПЦ КП звернулася до представників державної влади України з проханням захистити духовенство і громади Київського Патріархату в Донецькій та Луганській областях від нападів і погроз злочинців.

Як відомо, у Костянтинівці (Донецька область) на блок-посту сепаратисти застрелили православного священика.

У квітні 2014 року Кримська єпархія УПЦ КП заявила про порушення окупаційною владою попередніх гарантій недоторканості парафій Київського патріархату в регіоні, про репресії та погрози. Все духовенство КП було змушене евакуювати своїх рідних на "материк".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.