Окупанти в Криму порушили гарантії і розпочали репресії проти УПЦ КП

Кримська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату заявила про порушення окупаційною владою попередніх письмових гарантій недоторканості парафій КП в регіоні.

Про це йдеться у зверненні архієпископа Сімферопольського та Кримського Климента, розміщеному на сайті УПЦ КП.

"У Севастополі у Київського Патріархату фактично відібрано храм Священномученика Климента Римського на території Навчального загону ВМС України, - йдеться у зверненні. - Російські військові, що здійснюють охорону, не пускають до храму настоятеля архімандрита Макарія (Щипакова), етнічного росіянина, колишнього військовослужбовця Військово-морського флоту, та його парафіян".

Усі намагання керуючого Кримською єпархією зустрітися з представниками діючої міської влади Севастополя з цього та інших питань виявилися марними.

Також в УПЦ КП фактично відібраний храм Покрови Божої Матері у селищі Перевальному. На настоятеля протоієрея Івана Катькала та місцевих вірян чинять психологічний тиск представники УПЦ Московського Патріархату. На свято Входу Господнього до Єрусалима (Вербну неділю) молодики в камуфляжі намагалися спровокувати конфлікт.

Керівник Кримської єпархії наголошує, що цього року "радник Кабінету міністрів Автономної республіки Крим з питань оборони та безпеки полковник Ігор Стрєлков" підписав документ, згідно з яким всім органам державної влади Криму приписано рішуче протидіяти спробам заволодіти майном та перешкоджанню діяльності храмів УПЦ КП у Криму.

Цей лист, за словами Стрєлкова, був погоджений з Патріархом Кирилом і є письмовими гарантіями влади Криму, щодо недоторканості Київського Патріархату у Криму.

Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент від імені всієї Кримської єпархії УПЦ КП звернувся до президента РФ Владіміра Путіна з вимогою – забезпечити рівні права українцям Криму, вірним Київського Патріархату в Криму на вільне здійснення молитовного і церковного життя, вільне сповідання Православної віри та національно-культурних традицій.

Також вірні УПЦ КП у Криму звернулися до влади України з вимогою захистити українців і православних віруючих Київського Патріархату в Криму. Також православні Криму просять міжнародні організації стати миротворцями і "заступитися за пригнічених та скривджених".

Як відомо, у березні 2014 року кримські татари висловили готовність у випадку недопущення окупаційною владою священників УПЦ КП до їхніх храмів надати місце для здійснення православних богослужінь у мечетях.

За словами прес-секретаря УПЦ, все духовенство Київського Патріархату було змушене вивезти з півострова свої сім'ї.

Дивіться також інші матеріали за темами "УПЦ КП" та "Окупація"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.