Кириленко поспішив пустити УПЦ КП в заповідник ЮНЕСКО. ФОТО

21 лютого 2016 року, Українська православна церква Київського Патріархату відновила богослужіння у Трапезному храмі Національного заповідника "Софія Київська" - пам'ятці історії і архітектури XVIII ст., частині об'єкту Світової спадщини ЮНЕСКО.

Прихід церковних діячів у заповідник відбувся оперативно - в терміни, які "не можуть не дивувати", повідомляє Музейний простір.

Освячення престолу в честь cвятого pівноапостольного князя Ярослава Мудрого провів предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет.

Нагадаємо, днями стало відомо про таємне рішення Кабінету міністрів та Міністерства культури надати у використання Київському патріархату Трапезний храм (відомий також як "Тепла Софія").

Національний комітет Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ІКОМОС) заявив про незаконність цього рішення.

 

"Це політизоване рішення, прийняте таємно від громадськості, з ігноруванням позицій експертів і фахового середовища ... грубо порушує зобовязання, взяті Україною при ратифікації Конвенції ООН про охорону Світової спадщини, а також низку інших міжнародних зобов'язань", - підкреслили в ІКОМОС.

Опікунська рада Нацзаповідника "Софія Київська" наголосила, що рішення Мінкульту може призвести до втрати Софією статусу об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.

"Спроби Мінкульту змусити заповідник укласти договір про безкоштовне користування УПЦ (КП) пам'яткою архітектури є прямою загрозою існування цілісного комплексу унікального заповідника, що призведе до втрати статусу об'єкта під охороною ЮНЕСКО", - йдеться в заяві опікунської ради.

 

Міністр культури В'ячеслав Кириленко назвав противників відновлення богослужінь у заповіднику українофобами.

"Вперше за останні 330 років українська церква повертається до Софії Київської, - сказав чиновник. - Ми готові до будь-якого громадського моніторингу. А українофоби всіх мастей, які зараз піднімають крик навколо цього питання, хай заспокояться".

На думку УПЦ КП, позиція заборони богослужінь у Софії продиктована "не стільки турботою про збереження пам’ятки, скільки світоглядними чи ідеологічними переконаннями, негативним ставленням до Церкви в цілому чи до Київського патріархату зокрема".

 Трапезний храм (Тепла або Мала Софія)

У церкві наголосили, що КП звернувся з проханням "надати можливість для регулярного богослужіння не в самому [Софійському] соборі, а в Трапезному храмі". Йдеться "лише про спільне використання храму Церквою та музеєм".

Як відомо, у 2012 році київським заповідникам загрожувало виключення з переліку Світової спадщини у зв'язку із забудовою буферних зон. У червні 2013 року сесія ЮНЕСКО вирішила не виключати заповідники "Софія Київська" і "Києво-Печерська Лавра" з реєстру.

В перелік Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Наразі Україна представлена у списку Світової спадщини ЮНЕСКО такими об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, дерев'яними церквами східного обряду в українських і польських Карпатах, античним Херсонесом, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

В липні 2013 року Кабмін передав частину Києво-Печерського заповідника (Нижню Лавру) в безоплатне користування УПЦ Московського патріархату.

У липні 2012 року на сесії комітету ЮНЕСКО було відмовлено у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини.

Тепла або Мала Софія — колишня трапезна церква Софійського монастиря в Києві, пам'ятка архітектури українського бароко. Збудована в 1722-1730 роках.

1822 року за проектом Андрія Меленського перебудована на зимову (опалювану) церкву Різдва Христового. Відтоді, на противагу холодному взимку соборові, отримала назву "Теплої".

У складі комплексу монастирських споруд собору Святої Софії внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527. Пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Зараз використовується в якості виставкових залів Національного заповідника "Софія Київська". В ній розташовується експозиція "Храм. Град. Держава" та лапідарій Національного заповідника "Софія Київська".

Інше за темами ЧИНОВНИКИЮНЕСКОУПЦ КП

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.