Спецпроект

Архів Анни Франк став причиною судової тяганини

Швейцарський фонд відсудив архів Анни Франк, що включає в себе тисячі фотографій, листів та інших документів. На колекцію претендували фонд Анни Франк, що знаходиться в Базелі, та її будинок-музей в Амстердамі.

Про це пише gazeta.ua.

Шість років тому фонд Анни Франк, заснований її батьком Отто, передав частину свого архіву на тимчасове зберігання в будинок-музей в Амстердамі. Через чотири роки фонд зажадав повернути йому архів, щоб виставити його в Єврейському музеї у Франкфурті-на-Майні, проте будинок-музей заявив свої права на документи і відмовився виконувати вимогу.

Амстердамський суд, розглянувши справу про архів Анни Франк, дійшов висновку, що будинок-музей отримав документи лише на тимчасове зберігання. Суд постановив, що до законного власника архів повинен повернутися не пізніше січня 2014 року.

Анна Франк народилася в 1929 році в єврейській сім'ї у Франкфурті-на-Майні. Після приходу до влади Гітлера сім'я Франк виїхала в Нідерланди, які незабаром окупувала Німеччина. Сім'я Анни Франк і четверо їхніх друзів протягом 25 місяців переховувалися в притулку, влаштованому в одному з будинків в Амстердамі. Весь цей час Анна Франк вела щоденник, який став одним з найвідоміших свідчень Голокосту.

У 1944 році притулок сім'ї Анни Франк було виявлено, всіх людей, які ховалися в ньому, було арештовано й відправлено до таборів. Єдиним членом сім'ї, який пережив табір, виявився батько Анни - Отто Франк. Вона сама, а також її мати й сестра загинули. З 1953 року і до смерті в 1980 році Отто Франк жив у Базелі, де заснував фонд, що носить ім'я його дочки.

Щоденник Анни Франк, що був вперше опублікований в 1947 році, перекладений 65-ма мовами. Музей в амстердамському будинку, де ховалася Анна Франк, її сім'я та друзі, існує з 1960 року і входить до числа найбільш відвідуваних у місті.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.