Спецпроект

Фінський виробник одягу сплагіатив картину Марії Приймаченко

Фінська компанія Marimekko, яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних узорів був скопійований із робіт українки Марії Приймаченко. Музей українського народного декоративного мистецтва радиться з юристами, що з цим робити.

Фінська газета Helsingin Sanomat написала, що узор компанії Marimekko (фінський виробник і продавець одягу й товарів для дому), запроваджений у виробництво з 2007-го, майже повністю ідентичний картині 1963 року української художниці Марії Приймаченко, повідомляє Reuters.

Дизайнер компанії Крістіна Ізола і сама компанія Marimekko зізнались у плагіаті і вибачились. "Я не знала про копірайт, як і про те, що це чиясь робота", - зазначила Ізола.

Дизайн "Metsanvaki" (наїв із зображенням лісових дерев) був також використаний на "лівреї" одного з літаків компанії Finnair. Після повідомлення про плагіат авіакомпанія пообіцяла прибрати зображення, повідомляє УП.Життя.

Літак FinnAir із плагіатом. Посередині - Крістіна Ізола

Музей українського народного декоративного мистецтва, в колекції якого перебуває картина Приймаченко, назвав ситуацію "дуже неприємною".

Картина Марії Приймаченко "Щур у дорозі" (1963)

"Ми консультуватимемося з юристами з цього приводу, - зазначила директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана Вялець, - оскільки це серйозне порушення авторських прав".

 Узор фінської компанії 2007 року називається Metsanvaki ("лісовий народ"). За збігом обставин, Marimekko перекладається з фінської як "плаття Марії"

Головний дизайнер Marimekko Мінна Кемелл-Кутвонен сказала, що наразі важко оцінити збитки від скандалу. Курс акцій компанії з часу повідомлення про плагіат дещо знизився.

Марія При[й]маченко (1909-1997) —  українська художниця, працювала переважно в жанрі "наївного мистецтва". Все життя прожила в селі Болотня Іванківського району Київської області. Чоловік Василь - лейтенант Червоної армії - воював на фінській війні, пропав безвісти у Другу світову.

Лауреат Шевченківської премії (1966), заслужений діяч мистецтв УРСР, народна художниця України. 2009 рік рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко.

У 1937 році її роботи демонструвалися на Світовій виставці в Парижі, після чого художниця стала відомою і за кордоном. Пабло Пікассо нібито називав твори Приймаченко "Прекрасними роботами геніальної жінки".

Творче кредо: "Людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..."

Дивіться також:

Засновник бренду Kenzo відвідав музей Івана Гончара. ФОТО

Як депутати ВР пишуть "історичні праці", плагіатячи "Вікіпедію"

Українські витоки авангарду Казимира Малевича

Інші матеріали за темою "Мода"

Інші матеріали за темою "Плагіат"

Інші матеріали за темою "Живопис"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.