УКРАЇНСЬКІ РАКЕТНИКИ НЕ ЗБИВАЛИ РОСІЙСЬКИЙ ЛІТАК - АПЕЛЯЦІЯ

Вищий господарський суд України (ВГСУ) відмовив авіакомпанії "Сибір" у задоволенні її касаційної скарги на рішення Київського апеляційного госпсуду і Госпсуду Києва у справі про відшкодування збитку в розмірі $15,5 млн у зв'язку з катастрофою літака Ту-154 в 2001 році.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Катастрофа пасажирського літака Ту-154 авіакомпанії "Сибір" над Чорним морем сталася 4 жовтня 2001 року. В результаті катастрофи загинули 78 осіб: 66 пасажирів (більшість - громадяни Ізраїлю) і 12 членів екіпажу.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих ex gratia по $200 000 на кожного загиблого.

У 2004 році авіакомпанія "Сибір" подала до Госпсуду Києва позов до Міноборони України та Держказначейству про відшкодування збитку, понесеного у зв'язку з катастрофою літака Ту-154, який належав авіакомпанії.

Разом із тим, згідно проведеної в 2008-2010 рр. з ініціативи Міноборони експертизі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ), літак Ту-154 не міг бути збитий українською зенітною ракетою в 2001 році.

Представники позивача зазначали, що всі експерти, які входили до складу експертної комісії КНДІСЕ, не мали досвіду розслідування авіакатастроф, троє з них взагалі не є судовими експертами, а є співробітниками Харківського авіаційного університету (спеціалістами з ракетних комплексів С-200 - ІП), що знаходиться в прямому підпорядкуванні Міноборони.

Позивач вимагав залучити до розгляду справи в якості третьої особи фахівців Міждержавного авіаційного коміетут (МАК), які проводили розслідування і встановили факт враження ракетою, заявляв ряд клопотань про витребування важливих даних з Генеральної прокуратури, Міноборони, органів РФ, наукових інститутів, підприємств з виробництва авіаційних суден і вказаної у справі ракети і т.д.

Всі вимоги остаточно були відхилені судом у вересні 2011 року, після чого "Сибір" оскаржила його рішення в апеляційному суді, проте і він у травні цього року відмовив російської авіакомпанії, після чого вона подала касаційну скарг до ВГСУ.

Комісія МАК дійшла висновку, що лайнер над Чорним морем збила ракета, запущена українськими військовими, які проводили у той день навчання у Криму: експерти МАК стверджували, що українські військові переплутали пасажирський літак із навчальною ціллю.

У жовтні 2004 року Генеральна прокуратура України закрила раніше порушену кримінальну справу у зв`язку з відсутністю у діях урядовців Міноборони складу злочину. Слідство не змогло встановити причину катастрофи.

Тоді ж авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

Позовні вимоги авіакомпанії "Сибір" базуються на результатах розслідування, яке МАК завершив у 2004 році. Відповідно до висновків МАК, літак Ту-154 було збито "бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В", яка підлетіла до літака "зверху, ззаду і зліва".

"Спрацювання вибухового пристрою сталося о 9.45 (за світовим координованим часом (UTC)) на висоті 15 м над корпусом літака", – зазначається у документі.

За наслідками математичного моделювання, проведеного на підставі трьох точок траєкторії польоту ракети, визначених за розташованим у місті Геленджик (Краснодарський край, Росія) радіолокатором, МАК встановив, що ракета була запущена з району Феодосії (Крим).

Газета пише, що на проведенні додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли представники Міноборони, які заперечували, що лайнер було збито саме українською ракетою.

Дослідження КНДІСЕ розпочалося в 2008 році і завершилося в травні 2010 року. До комісії увійшли шість фахівців КНДІСЕ і троє співробітників Харківського інституту повітряних сил ім. Кожедуба. Вони вивчили умови, за яких, згідно з висновком МАК, літак Ту-154 міг бути уражений ракетою.

Комісія дійшла висновку, що під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становили 780 м. У такому разі у літак потрапило б "до трьох уражаючих елементів". "Знищення літака за таких умов є практично неможливим", – стверджується у висновках КНДІСЕ.

У звіті, серед іншого, також сказано, що мішень "Рейс" за три хвилини до катастрофи Ту-154 була знищена вогнем іншого зенітно-ракетного комплексу – С-300 ПС, розташованого за 11 км від С-200В.

О 9.42 за UTC (о 12.42 за київським часом) було припинено випромінювання і апаратури радіолокації С-200В, що також виключає можливість потрапляння у літак української зенітної ракети.

Заперечуючи ураження літака українською зенітною ракетою, експерти КНДІСЕ не вказують інших можливих причин катастрофи Ту-154.

Відповідаючи під час судових слухань на питання представника позивача – партнера правової групи "Павленко і Побережнюк" Олександри Павленко, експерти не виключили, що джерело ураження літака могло знаходитися як зовні, так і всередині лайнера, зокрема бути вибуховим пристроєм, розміщеним "між стелею внутрішньої частини літака" і його зовнішньою оболонкою.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.