Кузьмук не збивав російський Ту-154 над Чорним морем - суд

Господарський суд Києва відмовився задовольнити позов російської авіакомпанії "Сибір" у справі про катастрофу російського пасажирського лайнера Ту-154, який був нібито збитий ракетою під час навчань у 2001 році. Хто збив - невідомо, але не українці.

Про це повідомляє "Дельфі" з посиланням на РІА "Новості".

"Ми виграли цю справу, - повідомив адвокат Міноборони України Андрій Козлов. - Суд оголосив резолютивну частину - в позові відмовлено повністю".

Нагадаємо, що літак Ту-154 авіакомпанії "Сибір", котрий виконував рейс Тель-Авів - Новосибірськ, зазнав катастрофи у жовтні 2001 року . Загинули всі 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

За раніше озвученим висновків Міждержавного авіаційного комітету (МАК), російський Ту-154 авіакомпанії "Сибір" був збитий зенітною ракетою, випущеною комплексом С-200В з району Феодосії в Криму. В день катастрофи, 4 жовтня 2001 року, там проводилися військові навчання української армії.

Російські експерти встановили, що корпус літака отримав "множинні пробоїни від металевих предметів сферичної форми, що відповідають елементам ураження бойової частини зенітної ракети". В МАКу наполягають, що це була українська ракета, над якою військові втратили контроль під час навчань.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $ 7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих моральну компенсацію в розмірі $200 000 на кожного загиблого.

У 2004 році авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

У січні цього року українська комісія оголосила про те, що ракета не збивала Ту-154. До такого висновку прийшла комісія Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).

Як випливає з висновку КНДІСЕ, під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становити 780 метрів. У такому випадку в літак потрапило б "до трьох вражаючих елементів". "Знищення літака при таких умовах є практично неможливим", - заявили в КНДІСЕ, при цьому не вказуючи інших можливих причин катастрофи Ту-154.

На проведення додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли в Міноборони Україні, де заперечують, що лайнер був збитий саме українською ракетою.

На думку українських експертів, літак не був збитий ракетою, як вважалося раніше, а вибуховий пристрій міг знаходитися зовні або всередині Ту-154. Зокрема, це міг бути вибуховий пристрій, розташований "між стелею внутрішньої частини літака" і його корпусом.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.