1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди

Це відео показує, як президент Української Народної республіки у вигнанні Микола Плав'юк складає повноваження перед президентом України Леонідом Кравчуком. Так закінчився 70-річний конфлікт УНР і УРСР.

22 серпня 1992 року президент Української Народної республіки в екзилі (у вигнанні) Микола Плав'юк урочисто, у присутності президента, голови Верховної Ради і прем'єр-міністра України склав повноваження Державного Центру (ДЦ) УНР і проголосив молоду державу правонаступницею УНР.

Цей момент і показаний у цьому уривку з документального фільму "Повернута самостійність".

Складаючи повноваження, уряд УНР у вигнанні виконував постанову Трудового Конгресу (парламенту УНР) 1919 року, яка була підписана головою Директорії УНР Симоном Петлюрою, де йшлося про припинення діяльності ДЦ УНР в разі проголошення незалежності Української держави.

ДЦ УНР - представництво Української народної республіки на еміграції з кінця 1919 року, коли в Україні почала встновлюватися більшовицька влада. В союзі з Пілсудським УНР ненадовго повернулася до Києва, але вже з 1920 року остаточно опинилася у вигнанні.

Останній президент в екзилі передав першому незалежному президенту клейноди УНР і грамоту про правонаступництво. При цьому Українська Народна республіка відмовлялася від територіальних претензій на землі Білорусі, Молдови, Польщі, Росії, Румунії та Словаччини, які колись належали УНР.

Офіційна заява ДЦ УНР звучала так:

"Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки.

Дано в Києві, 22 серпня 1992 року.

За Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі

Микола Плав'юк
Президент УНР в екзилі,

Іван Самійленко
Голова Уряду УНР в екзилі

Михайло Воскобійник
Голова УНРади"

Знакова деталь: з боку української влади процес координував Іван Тимченко - майбутній перший голова Конституційного суду.

"Цей акт [складення повноважень і проголошення правонаступництва] має нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію... від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки, - визнав тоді Леонід Кравчук. - ...І принагідно запевнити, що ми докладемо всіх зусиль, щоб ніколи жодного громадянина не було вигнано за межі України. Місця на нашій землі немає лише нашим ворогам".

З цього випливає цікавий висновок.

У вересні 1991 року Верховна Рада під керівництвом Кравчука прийняла Закон про правонаступництво, згідно з яким Україна проголошувала себе наступницею Української РСР. Тож фактична передача повноважень уряду УНР першому президенту незалежної України означала також закінчення протистояння урядів УНР та УРСР, яке тривало з 1920-их років.

Незалежна Україна примирила обидві сторони історичного конфлікту.

До скликаного в 1947 році урядом УНР в екзилі передпарламенту - Української національної ради - входили представники багатьох партій, в тому числі обидва крила ОУН. Це дозволяє припустити, що складення Плав'юком повноважень закінчує і збройне протистояння 1940-50-их.

Але це питання для глибшого дослідження, яким ми обов'язково займемося.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.