У Чехії впорядкували могили двох визначних українок. ФОТО

Завершено роботи з впорядкування могил двох визначних українок на Ольшанському цвинтарі у Празі.

Про це поінформував Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чехії Євген Перебийніс у Фейсбуці.

 

"Посольство продовжує роботу з відновлення українських поховань у Чеській Республіці. Сьогодні можемо відзвітувати про завершення робіт з впорядкування могил двох визначних українок з доволі непростою і навіть трагічною долею, які знайшли свій останній притулок на Ольшанському цвинтарі у Празі.

Обидві – дружини видатних постатей в українській історії. Водночас, це той випадок, коли ці жінки були не просто дружинами, але й самі неординарними особистостями, без чиїх зусиль і допомоги їхні чоловіки, поза усяким сумнівом, не досягли б того, чого вони досягли", - наголосив дипломат.

 
 

За його словами, перша з них – Ольга Аркас, дружина відомого українського мецената, історика та громадського діяча, автора праці "Історія України-Русі" Миколи Аркаса, похована вона разом зі своєю дочкою та онуком.

Друга – Онисія Єфремова-Дурдуківська, дружина визначного українського вченого та політичного діяча Сергія Єфремова.

Дипломат зазначив, що ці могили протягом довгих десятиліть були в напівзруйнованому стані, їм загрожувало повне знищення.

 
 

"Сьогодні, на щастя, їм уже нічого не загрожує. Вони перебувають під опікою України. Було відновлено оригінальні хрести, а самі могили вже наступного року рясно вкриє і зміцнить традиційний для України барвінок", - підкреслив він.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.