22 січня 1919

1919: Петлюра приймає військовий парад

Підбірка фото- і кінохроніки, присвяченій Симону Петлюрі - керівникові Директорії Української Народної республіки в 1919-1920 роках.

Знята переважно хроніка проголошення Злуки між УНР і Західноукраїнською Народною республікою (січень 1919). 

Можна побачити обох очільників Директорії - першого голову Володимира Винниченка (з чорною борідкою), і Петлюру. Обидва палять цигарки.

Дивлячись ці кадри із вишколеними військом і урочистими парадами, важко зрозуміти, як можна було втратити молоду державу. Петлюра - постать суперечлива, і безліч списів зламано у дискусіях про його радикальні соціалістичні реформи чи стосунки з власними генералами.

"Історична Правда" про це ще напише. А поки що згадаємо, яким був Петлюра - сьогодні його прізвище двічі згадане в нашому календарі

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.