Українська дослідниця діаспори в Новій Зеландії та Австралії, віце президентка Світового конгресу українців (СКУ) в регіоні Південної півкулі Наталія Пошивайло-Таулер віднайшла відомості про життя підполковника армії УНР Миколи Харитоненка після 1923 року: після цього року його доля була дотепер невідома.

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Цьогорічне вшанування пам’яті героїв Крут пройшло як завжди. У сум’ятті нудного офіціозу, претензійних політичних маніпуляцій і паломництва (переважно щирого, бо зима ж) на ту вікопомну залізничну станцію. Чи то пак, на місце, де вона колись була.

Про нього не знайдете довідки у Вікіпедії. У друкованих довідках є далекий від правди рік його народження. Різні імена по-батькові. Йому досі приписують одразу дві «зради» – під Крутами у 1918 році і у Луцьку в 1919 році, хоч їх спростували ще його сучасники. Більшовики називали його генералом, а у нашій історіографії він досі підполковник.