Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Останнє інтерв'ю Путіна нагадало, що ця війна не тільки за території, але й за історію та спадщину. Ворог нагадав, що якщо ми хочемо перемогти, то власну державність маємо будувати не на московських міфах, а на власній історії. Він нагадав, що давно, на противагу московському спотворенню, маємо запровадити День давньоукраїнської державності навіть не від подій 988 року, а якнайменше від подій 860 року - тобто першого міжнародного визнання Київської держави на дипломатичному рівні та початку її християнізації.

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього

Пане президенте, я не знаю, як Ви прийшли до влади і що сталося з Вашим попередником. Я не знаю, контролюєте Ви територію до Волги, Уралу або Тихого океану та чи йде у Росії громадянська війна. Але як історик хочу вас попередити.