Іван Віссаріонович Путін. Як працює історична машина РФ

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього

 

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього.

Однак існує низка держав, в яких і теперішня ситуація безрадісна, і майбутні перспективи неясні – і саме в них головним предметом гордості більшості населення стає "славна історія". До таких належить і Росія. Надзвичайна соціально-економічна та культурно-релігійна фрагментація населення, а також підтримувана елітами ностальгія за минулою "стабільністю" і "величчю" призвела до того, що саме історія стала головним інструментом самоідентифікації сучасних росіян.

В перший свій термін Путін пропонував росіянами стабільність і перемогу над сепаратизмом в обмін на лояльність. В другий – нафтові прибутки. Але заступаючи на посаду втретє, після численних фальсифікацій та мільйонних акцій протесту, на тлі неконкурентоспроможної економіки він не міг би дати нічого іншого, крім тамування ресентименту.

Так з 2013 року і до сьогодні почав діяти новий суспільний договір – "велич в обмін на лояльність". Відтепер Росія – це "держава з тисячолітньою історією", саме історія є найбільшою символічною цінністю країни, а гордість за минуле – основою національної єдності. Крим (як "відновлення історичної справедливості") важливіший за хліб.

Основоположним елементом російської історичної політики є концепт "Великої Перемоги". За великим рахунком, у російського суспільства немає жодної альтернативної "скрєпи", яка б об'єднувала представників усіх етнокультурних, релігійних, соціально-економічних і політичних верств, громад і течій. З іншого боку, у російської влади не залишилося жодного аргументу, крім спадкоємства у "переможців", який виправдовував би незмінність очільників Кремля.

На нинішньому етапі "Велика Перемога" остаточно перетворилася на фактично квазірелігію, що використовується в якості індульгенції сучасної російської зовнішньої політики. Переможці не можуть чинити злочинів. Росіяни – нащадки переможців, вони не можуть коїти злочини. Переможці облаштували світовий устрій в Ялті у 1945 р. Росіяни – нащадки переможців, вони мають право впливати на світові рішення. Всі, хто проти Росії тоді і зараз – фашисти.

А відсутність в сучасній Росії справжньої політики призвела до того, що дебати про історію стали чимось більшим за просто суперечки про минуле. Це – дебати про сьогодення. Якщо немає змоги критикувати Путіна – критикують Сталіна. Не можуть виправдати ГУЛАГ, виправдовують Івана Грозного.

Ця непроговореність відображається у фантастиці. Всюди в світі популярні романи про альтернативну історію, але немає країни, де було б так багато "потраплянців" в літературі – і в добу Сталіна, і в добу Ніколая ІІ.

Історія в Росії – більше ніж історія.






Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.