11-го листопада 1985-го року, у річницю завершення Першої світової війни, у Вестмінстерському абатстві була закладена пам’ятна плита з іменами 16 поетів. Всі вони воювали за Англію під час Першої світової, шестеро з них загинули на війні. Зараз ці поети входять до канону англійської літератури, їхні вірші вивчають у школі та декламують на урочистих заходах під час вшанування загиблих воїнів, а науковці пишуть про них монографії.

69 років тому, 12 серпня 1952 року, за сфабрикованою за наказом Сталіна справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету в СРСР було розстріляно 13 підсудних, серед яких були відомі єврейські літератори – Іцик Фефер, Лейб Квітко, Перец Маркіш, Давид Гофштейн та Давид Берґельсон.

Після невдалої спроби Нестора Махна збудувати вільну республіку та приходу до влади більшовиків, родина Кернерів розчиняється у бурхливих 1920-х роках, а її слід губиться. Це породило фантазії місцевих краєзнавців про смерть Грицька Кернеренка на початку 1920-х рр., інформація про що і гуляла інтернетом та різноманітними краєзнавчими публікаціями поруч з уривчастими біографічними даними про поета.
Ця невизначеність та відсутність могили Григорія Кернера на єврейському кладовищі Гуляйполя де спочили інші представники родини, інтригувала...

Мілан сидів за фортепіано в просторій кімнаті світлого приватного будинку. Малому Міланові ще не було й десяти років, проте музикою він займався з раннього дитинства. Хлопець імпровізував на двох акордах. Раптом до кімнати зайшов роздратований батько, відомий музикант Лудвік Кундера. Він взяв сина на руки й відніс до сусідньої кімнати, де залишив малого під столом, не приховуючи свого роздратування. Лудвік не терпів дилетантства, а імпровізація на двох акордах була саме дилетантством. Його син, Мілан Кундера, засвоїв цей урок на все життя.

Антології давньої української поезії традиційно розпочинають із сатиричного віршика, автором якого виступає волинський шляхтич Ян Жоравницький, а чи, що більш інтригуюче, його дружина Олена Коптівна. Цей перший зразок світської версифікації 1575 р., як стерджують, віднайшов серед судових записів знаний історик кінця XIX – початку XX ст. Орест Левицький.